Після виходу статті про кримські пригоди Руслана Олександровича Берещенка одразу кілька читачів висловили сумнів щодо того, що агента «Пухлину» взяли під контроль фсбшники. Їхні аргументи зводилися до того, що після окупації РФ Криму кожен із них неодноразово відвідував АРК і жодних контактів їм ніхто не пропонував. Відчувалося, що вони заздрять Руслану Олександровичу.
Довелося їм приділити кілька годин свого часу, щоб вони відповіли на кілька запитань.
По-перше, чи є кожен із них боржником, які сумніваються, у півтора мільйона доларів?
По-друге, чи купували вони, приїхавши до Криму, нібито невраховані сім-картки, які насправді враховані до ФСБ?
По-третє. Чи приходили до них серед ночі фсбшники , та ще й із групою захоплення?
По-четверте, чи був у них родич, який їм дав притулок, а в минулому – керівник СБУ в Криму?
По-п’яте. Якщо був чи є такий родич, то чи відбувалася з ними така закономірна випадковість, коли фсбшник , який очолював нічну групу захоплення Руслана «Пухлину», колись служив під керівництвом хазяїна будинку, в якому ховався втікач?
І, по-шосте, чи має кожен із заздрісників співмешканку на ім’я Олена Сибірякова, шаманку, яка й досі є громадянкою Російської Федерації?
На всі ці запитання кожен із заздрісників Руслана Олександровича Берещенка категорично промовив: «Ні!».
Депресія і агресія
В останню неділю квітня 2025 року, 27-го числа, увечері, мені зателефонував агент «Пухліна» і повідомив, що перебуває у найбільшій депресії. Депресію, за словами Руслана Олександровича Берещенка , на нього наздогнав Ігор Васильович Цубера .
Начебто Ігор Цубера цього недільного вечора пообіцяв агенту «Пухлині» зробити з нього «овоч». Тобто побити силами найманих спеціалістів до стану інвалідності.
Повідомляючи про свій депресивний стан, старший солдат-картограф Берещенко попросив мене, у разі втілення у реалії загрози з боку Ігоря Васильовича Цубери, написати відповідну заяву до відповідних органів та провести журналістське розслідування. Оскільки останнє волевиявлення засудженого Ігорем Цуберою (в колі друзів – «Ізей») Руслана Берещенко за умовчанням було обов’язковим до виконання, я запевнив агента «Пухлину», що повністю і беззастережно виконаю заповіт потенційного «овочу».
Не вірити Руслану Олександровичу Берещенку не було підстав. Після виходу статей про їхній сімейний бізнес , Ігор Васильович Цубера тривалий час спеціалізувався на написанні загрозливих та образливих смс на мою адресу. Потік погроз припинився після того, як було написано заяву до Подільського УП та відкрито кримінальне провадження.
Чим це виробництво закінчилося – невідомо. Але 29 квітня 2025 року Ігор Васильович, з яким ми цілком доброзичливо зустрілися, щоб зрозуміти роль адвоката та старшого солдата- картографіста Берещенка, який проводить у життя політику інтригана «розділяй і володарюй», у довірчій розмові розповів, що Руслан Олександрович це провадження особисто закрив.
Ця ініціатива Руслана Берещенка здавалася дуже дивною. Раніше він неодноразово і регулярно скаржився, що «Ізя» погрожує замовити автора цих рядків за матеріали розслідування. Що Ігор Цубера навіть знайшов такого собі слідчого з Печерського УП, який погодився відкрити проти автора кримінальне провадження на підставі хибних заяв. І, жалібно мовив старший солдат-картограф, «Ізя» не зробив всього цього, кримінально караного, Берещенка відомого, а також всього йому невідомого, лише тому, що всі виконавці, включаючи слідчого поліції, вимагали повної передоплати. Ігор Васильович Цубера платити найманцям категорично не бажав, а наполягав, щоб усі найманські витрати сплатив саме Руслан Берещенко .
Тому заповіт старшого солдата-картографа Берещенка був сприйнятий мною як цілком реальний. Здивувало одне: чому Руслан Олександрович не застосував як бойову зброю проти загрозливого йому «Ізі» всю силу свого спадкового чаклунства? Адже широкому інтернетному колу він відомий як сильнодіючий чаклун!
Протягом нашого з ним знайомства адвокат і воїн Руслан Олександрович Берещенко кілька разів сповідався мені, що його бабуся була найпотужнішою чаклункою, а її сила, природно, передалася онукові, тобто йому. А чого варта його шаманка-дружина!
Олена Сибірякова – друга дружина Руслана Берещенка. Недоброзичливці з мережі, які постраждали від цієї чаклунської пари, дивуються, чому вона не взяла собі прізвище «Берещенко» і не розписалася з потомственим чаклуном. Поділюсь з ними секретом сімейного життя, який одного разу в період чергової депресії розкрив мені агент «Пухлина».
Він зізнався, що Олена, як жінка, давно його не збуджує і що він з нею стає імпотентом. Це – по-перше.
На що я порадив йому купити повію, пославшись на приклад народного депутата, сина нашого університетського викладача, який отримав псевдонім «Анал-табу».
І, по-друге, Руслан Олександрович наголосив: шаманка Олена Сибірякова офіційно не змінює своє прізвище на «Берещенко» лише тому, що «у мене борги». Тут, звичайно, вона мала рацію. Але все-таки справа була не в цьому.
Ігор Васильович Цубера, незважаючи на погрози за щось покалічити до «овочевого» стану старшого солдата-картографа, навіщось їздив на сеанси шаманства, які проходили у квартирі Олени Сибірякової. «А ви не знали, що вона має квартиру в Коцюбинському?», – запитував «Ізя». Виявляється, шаманське гніздо знаходиться поряд із військовою частиною, в якій служить Руслан Берещенко .
Отож, якщо подивитися декларацію старшого солдата-картографа за 2024 рік, то складається стійке враження, що Руслан Олександрович Берещенко не лише спадковий найсильніший чаклун, а й євнух.
Він не має ні коштів, ні машин, ні земельних ділянок. Він не має ні дружин (у кількості двох штук), ні дітей.
У нього є лише одна квартира площею 68,7 кв м.
Це та сама квартира на Софіївській Борщагівці , яка під час втечі адвоката Берещенка до Криму перебувала в іпотеці. Таємничим чином за час війни її було повністю викуплено.
Це відповідь на запитання, куди старший солдат-картограф Руслан Берещенко вкладає «кидкові», а також зароблені на «білих квитках» та торгівлі зброєю гроші.
«Ізя» стверджує, що за час війни Руслан Олександрович купив квартиру на вулиці Шовковичній у Києві. Один із діючих субушників , які видали кондуктору та агенту «Пухлині» ліцензію на торгівлю «білими квитками», стверджує, що, окрім цієї, Берещенко має ще одну квартиру в центрі Києва. Сам старший солдат-картограф відкидає ці «інсінуації».
Тим не менш, якщо на початку війни у двох його дружин не було у власності квартир, то на початку 2025 року, відповідаючи на моє запитання, агент «Пухлина» заявив, що кожній з його дружин дісталося по квартирі у спадок. Свою забудькуватість спадковий чаклун пояснює наявністю в нього в голові пухлини (іноді – двох пухлин), які щось погане творять з його пам’яттю.
Якщо в ситуації зі спадщиною його першої дружини (там у Руслана Берещенка дочка) можна погодитися, то спадок у вигляді квартир у Києві та Коцюбинському, які дісталися Олені Сибіряковій (тут у Руслана Берещенка син), викликає глибокий сумнів.
Олена Сибірякова, як зазначалося, є громадянкою РФ. Природно, що автор цих рядків поцікавився, як дається взнаки на старшому солдаті-картографі ця сімейна обставина. «Ну, по-перше, ми не розписані, – переконливо розповів Руслан Олександрович. – А по-друге, як тільки почалася війна, Олена пішла до СБУ та запропонувала свої послуги».
СБУ послуги Олени Сибірякової прийняла. І навіть заплющила очі на той факт, яким чином Руслан Берещенко організував похорон свого тестя, теж громадянина РФ, який помер на руках люблячого зятя.
Руслан Берещенко поховав родича на гостомельському цвинтарі. Місце там йому організував його поплічник з торгівлі зброєю та гуманітарною допомогою Олег Поповичук, нині теж покійний.
Берещенко був його адвокатом. Справу закрили у зв’язку зі смертю обвинуваченого.
Смерть старшого лейтенанта Олега Поповичука була зразково-показовою для нелегального торговця зброєю, наркотиками, ПММ, продуктами та амуніцією. За словами Володимира Костянтиновича Кондратенка, Руслан Олександрович Берещенко залишився винним покійнику $20 000 (двадцять тисяч доларів США).
Колишній військком Кондратенко, який нині перебуває в стані підсудного за крадіжку з нафтобази автоцистерни з дизпаливом, є клієнтом адвоката і старшого солдата-картографа Берещенка та свого роду його армійським хрещеним. Саме Володимир Костянтинович, який був у дружніх відносинах з командиром частиниу Коцюбинському, привів Руслана Олександровича у цю тилову частину. Цю тилову посаду старий солдат Берещенко отримав гонораром за надання адвокатських послуг військовому-розбійнику.
У цій військовій частині Руслан Олександрович відразу налагодив бізнес із продажу військових посад. За допомогою того ж таки Володимира Костянтиновича Кондратенка солдат-картограф влаштував у цю ж частину сина судді Васю.
Влаштував не безкоштовно. Усього лише за $10 0000 (десять тисяч доларів США). За словами Руслана Олександровича Берещенка, Володимир Кондратенко отримав від нього за посередницькі послуги $3 000 (три тисячі доларів США).
«Які три тисячі? – обурювався Кондратенко, коли я спитав його про гонорар. – Дав мені п’ятсот доларів!».
Відразу після отриманої інформації я зустрівся з командиром частини, і ми довго обговорювали підприємницьку діяльність солдата Берещенка. “Васю я перевів у сусідню частину”, – сказав командир. Тим часом Берещенко скаржився, що Вася пред’являє йому претензії.
Претензії сина судді Васі полягали в тому, що коли він віддавав десять тисяч доларів США адвокату Руслану Берещенку, той обіцяв, що за ці гроші суддівське чадо «служитиме» вдома. Тобто значитися на службі та ще й отримувати зарплату, не відвідуючи військової частини. Берещенко скандалив із незадоволеним клієнтом, але Васі вже не було куди подітися.
Через деякий час солдат Руслан Олександрович Берещенко констатував, що Вася вже не наїжджає на нього, а служба йому навіть подобається.
Тоді ж я поцікавився у Володимира Костянтиновича Кондратенка, як він примудрився зв’язатися з потомственим чаклуном Русланом Берещенком. І ось, що він розповів.
На початок війни Володимир Костянтинович Кондратенко був військкомом Бородянського району. І першого ж воєнного дня до нього з’явився місцевий депутат Олег Поповичук, який попросився у військкомат на службу. “Я не знав, що він аферист”, – обурювався Кондратенко.
Під час захоплення агресором Бородянки Кондратенко, за його словами, пішов партизанити. «Бреше, – відповідально парирував на цю заяву його адвокат Берещенко. – «Кіндрат» ховався і не чинив жодного опору».
У квітні 2022 року війська агресора залишили Київську область. Поповичук на знак подяки через волонтерів «підігнав» своєму начальнику старенький, але «мерседес», на якому військом розтинав по області. І саме тоді він наважився на розбійний напад на місцеву нафтобазу.
Але його затримали. І відкрили кримінальне провадження. І йому потрібний був адвокат.
За спогадами Володимира Кондратенка, не встиг він виявити бажання обзавестися адвокатом, як наступного ранку біля нього стояли його вірний помічник Олег Поповичук та спеціаліст з кримінального права Руслан Берещенко. Військком довірився адвокату та своєму заступнику.
Оскільки Кондратенко був військовослужбовцем, його одразу ж відправили на гауптвахту.
Руслан Олександрович Берещенко одразу озвучив, що для того, щоб звільнити Володимира Костянтиновича з «губи», він домовився з ВСП про те, що прокурорам потрібно заплатити $10 000 (десять тисяч доларів США). Таких грошей у Кондратенка не було. Адвокат Берещенко радив йому ці гроші негайно, доки не пізно, знайти.
Колишня дружина Бородянського військкома, який перебуває на «губі» (чомусь у всіх шахраїв і розбійників дружини перебувають у стані «колишніх») ці гроші десь відшукала. Передавала вони $ 10 000, як сказав адвокат Берещенко, «трьома траншами».
При отриманні цих «траншів» Руслан Олександрович використовував стару та надійну схему . Він зустрічав екс-дружину Кондратенка біля службових воріт ВСП, брав гроші та заходив у приміщення. Через деякий час повертався та заспокоював жінку, що все йде за його планом. І так – тричі!
Володимира Кондратенка з гауптвахти випустили. Руслан Олександрович відразу ж відвідав клієнта, який вийшов на волю, і сказав, що потрібно ще $500 (п’ятсот доларів США) для прокурора ВСП, щоб той на два тижні затримав арешт майна підозрюваного військкома. Кондратенко знову-таки не мав грошей, а просити в колишньої йому не хотілося.
Але в Чернігівській області Володимир Костянтинович мав нерухоме майно, яке було не оформлене. Професійний підробник (що підробляє офіційні документи) Руслан Олександрович Берещенко швидко підготував фальшиві папери, і майно Кондратенка було швидко реалізовано.
«У Руслана є спеціальні люди, які можуть виготовити будь-який папір, поставити будь-який штамп та підробити будь-який почерк», – запевняв мене Ігор Васильович Цубера у нашій квітневій (2025 році) розмові.
Після цього Руслан Берещенко попросив у Володимира Кондратенка, як адвокатський гонорар, влаштувати себе на військову службу. Володимир Костянтинович побажання Руслана Олександровича виконав.
Через Шевченківський військкомат, у якому колись служив Кондратенко, він був призваний на службу до Коцюбинського , де згодом і розгорнув комерційну діяльність. Він не лише торгував «білими квитками». Наприклад, через той самий Шевченківський військкомат він продавав по $200 довідки, що дають тижневу, а то й місячну відстрочку від призову. Ця послуга мала великий попит.
“Я Руслана познайомив з багатьма військкомами, – ображався Кондратенко, – а він сам заробляв, і зі мною не ділився”.
Саме у Шевченківському військкоматі Руслан Олександрович Берещенко підробив документ, який привів його до Аскольдового провулку.
Ухилянт, який отримав цей документ і заплатив за нього, згодом стверджував, що папір виготовлений Русланом Олександровичем Берещенком у домашніх умовах. В умовах військової частини, прикриваючись формою ЗСУ, агент «Пухлина» продавав від імені командира запити про направлення цивільних та військовослужбовців під його керівництво.
«Усього таких запитів від частини понад триста», – відверто розповів Берещенко, замовчуючи, скільки запитів підробив він і скільки на цьому заробив. Ну і не забував про «білі квитки».
На початку своєї військової кар’єри солдат Берещенко класично «кинув» на 15 000 євро відомого спеціаліста Михайла Дубаса, сина судді Тетяни Дубас. Він узяв ці гроші «для ВСП та ДБР», рятуючи від військової служби друга Михайла Дубаса Германа.
Руслан Берещенко гроші взяв та «білий квиток» Герману не зробив. Суддівський син почав «наїжджати» на адвоката та солдата. Він приїхав до мене і, не пояснюючи суті, заплакав, що його можуть скоро вбити. І попросив захисту.
Як згодом з’ясувалося, зробити із солдата Берещенка «овоча» жадає не лише Ігор Васильович Цубера. Але про це – у наступній статті.
