У багатоквартирному житловому будинку, збудованому в стилі сталінського ампіру, у Києві, на вулиці Інститутській, під номером 24/7 жив колись Володимир Гарійович Гельвановський.
У багатоквартирному житловому будинку, збудованому в стилі радянського модернізму, у Києві, на проспекті Оболонському, у будинку номер 7-Б, жив та живе Сергій Степанович Ващук.
З ким ділив житлову площу у сталінському ампірі Володимир Гельвановський, історія інтернету замовчує. Про Сергія Степановича Ващука історія каже реєстраційними даними про те, що у згаданій квартирі під прапором радянського модернізму 70 — 80-х років минулого століття він проживав і проживає своє життя разом із дружиною Інгою Володимирівною Ващук.
Крім кришування для спільного проживання подружжя Ващуків, квартира номер 191 відома ще й тим, що на її квадратних метрах зареєстровано якесь товариство. Товариство з обмеженою відповідальністю. І в це товариство, на правах головного, просочився якимсь невідомим широким масам способом Володимир Гарійович Гельвановський.
Товариство з обмеженою відповідальністю називається “Гйотер”. Штучний інтелект абсолютно чітко дає відповідну характеристику цьому оболонському товариству, розкриваючи сутність індивідуумів, що мчать до вершин капіталістичного збагачення під прапором загадкової назви:
«Гейтер/Хейтер (від англ. hater) — сленгове слово, яке внаслідок помилки чи швидкого набору клавіш пишеться як «гйотер». Слово означає ненависника, який активно пише негативні коментарі та критикує когось в інтернеті.
Українські відповідники: злоріка, ненависник, брудолив, огудник.»
Створене 03 грудня 2003 року, ТОВ «Гйотер» дійсно займалося виробництвом мила та миючих засобів, засобів для чищення та полірування. Займалося, як розповідав свідок цього виробництва та кредитор Сергія Степановича Ващука Федір Федорович Ромаш, просто у квартирі. Такий невеликий миловарний завод у оболонській багатоповерхівці.
Інга Володимирівна Ващук, нинішня господиня великої частини квартири номер 191, внесла до статутного фонду «Гйотера» 2 312 (дві тисячі триста дванадцять) гривень, і її частка у товаристві-ненависнику становила 12,5%. Аналогічний внесок та, відповідно, аналогічний відсоток у мильному виробництві отримав її чоловік Сергій Степанович Ващук. Але, разом із малою долею, «Сірий» у «Гйотері» виторгував собі посаду головного брудолива, злоріка, ненависника та огудника, тобто, посаду директора ТОВ.
Так його хобі вдало збіглося з професійною діяльністю.
Володимир же Гарійович Гельвановський, якимось чином, без мила, просочившись у квартиру № 191, що згодом стала мильною, вліз до «Гйотера» зі своїм статутним внеском у 13 875 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят п’ять) гривень і, відповідно, отримав у товаристві з обмеженою відповідальністю 75%. Тобто фактично став одноосібним володарем та головним бенефіціантом підприємства.
Простіше кажучи, «Сірунчик» розливав мило та всілякі хімічні добавки та реактиви у власній квартирі, а основну частину доходу віддавав і, відповідно до законодавства України, віддає досі Володимиру Гаррієвичу Гельвановському.
Як завзятий сексот СБУ і стукач Сергій Степанович Ващук, який чесно розписав слідчому Голосіївського УП ГУНП у Києві старшому лейтенанту поліції Богдану Володимировичу Загачевському про шахрайські здібності громадянина Російської Федерації Сергія Вадимовича Кирії, якому (Кирії) він же, стукач Ващук надавав якісь «консультації та вирішення юридичних питань», скромно замовчує про різнопланові здібності партнера своєї родини Володимира Гарійовича Гельвановського. А, між іншим, Гельвановський, головний у мильному виробництві «Гйотера» та основний у отриманні від ненависника Ващука дивідендів, також є громадянином Російської Федерації.
Заявляючи слідчому Богдану Загачевському про те, що він консультував та «вирішував» Сергію Кірії «юридичні питання», огудник Сергій Степанович Ващук «забув» зазначити у протоколі допиту, що він не має диплома про наявність юридичної освіти. А є диплом менеджера. Але якимось незбагненним чином він, за спеціальністю менеджер підприємств та організацій, «вирішував юридичні питання» Сергія Кирії!
Володимир Гарійович Гельвановський, партнер Ващуков
Основний спонсор та головний бенефіціант підприємства з розфасовки рідкого мила «Гйотер» Володимир Гарійович Гельвановський народився 09 серпня 1959 року в місті Поті, Грузія. Опинившись у Криму, він отримав українське громадянство та став засновником восьми підприємств. Його код ДРФО – 2177017314, його два українські паспорти – CH184618 та ЕЕ955141.
Володимир Гарійович Гельвановський був депутатом Севастопольської міської ради від «Партії регіонів», тобто «ригіаналом». Генерал-майор Віктор Маліков, керівник севастопольської міліції, за сумісництвом зять Миколи Білоконя, екс-міністра внутрішніх справ України, «кришував» Гельвановського, який, подібно брудоливу Сергію Степановичу Ващуку, вирішував питання кураторства з підприємствами Криму, що займаються виловом та переробкою риби.
Після окупації Криму Російською Федерацією Володимир Гарійович Гельвановський отримав російський паспорт під номером 0914323859. Паспорт виданий 06 травня 2015 року.
Його автомобіль зареєстрований за законами РФ із держномером агресора – K406PX134.
15 серпня 2023 року, за випадковим збігом після святкування свого дня народження, Володимир Гельвановський порушив Державний кордон. О 10 годині 03 хвилини він своїм авто заїхав на окуповану територію України через пункт пропуску Гуково в Луганську область, за російським паспортом.
Того ж дня, о 19 годині 32 хвилини, Володимир Гарійович виїхав через той же пункт пропуску до Ростовської області. Що робив порушник Гельвановський на території України – невідомо. Чи не зустрічався він із Сергієм Степановичем Ващуком, своїм бізнес-партнером?
Нагадаю, що з 2014 по 2021 рік щодо українського бізнесу в окупованому Російською Федерацією Криму діяв Закон України про Вільну економічну зону (ВЕЗ). Бізнес розвивався у двох юрисдикціях: українській та російській. Податки платилися лише окупантам, тобто. РФ.
Володимир Гарійович Гельвановський, фахівець із мильної справи, продовжив своє улюблене заняття в окупованому Криму. У реєстрах РФ на ньому рахуються хімчистки.
У нього в підпорядкуванні готелі та підприємства з ремонту морських суден та електричної техніки. Наприклад, ТОВ «Інтеррибфлот» (код 9204022552). Або ТОВ «Інтеррибфлот-Крим» (код 9204010300).
Співзасновником Володимира Гарійовича Гельвановського у цих ТОВ став Володимир Йосипович Нігар.
За збігом обставин Володимир Нігар є ще й власником ТОВ «Консерви». Сергія Степановича Ващука до цих «Консервів» чомусь не взяли.
Після окупації Криму «Інтеррибфлот», який має юрисдикцію України, змінив юридичну адресу: замість Севастополя на папері позначився Київ. Керівником компанії та партнером-співзасновником у «міжнародному рибному флоті» став Григорій Кімович Луцай, старий знайомий нашого видання, колись безжально «кинутий» євангелісткою від Гундяєва Ольгою Олександрівною Яценко.
Луцай Григорій Кімович – помічник колишнього народного депутата Вадима Колесніченка.
Луцай у податковій декларації за 2021 рік вказав дохід у розмірі 582 млн. гривень, з яких переважну частину склав дохід від ліквідації компанії BUDDY GROUP, INC. (Панама) – від 22 грудня 2021 року.
ДПС України вирішила, що це не виплата внаслідок ліквідації, а повернення позики за договором №1/L від 17.12.2021 на суму 21,33 млн доларів. І, відповідно, це оподатковуваний дохід за ставкою 18%.
Луцай – бенефіціарний власник 67% через скандальну естонську компанію Pech OU (100% акцій) та декларацію про довірче управління від 20.12.2021.
Так от, того ж 2014 року Григорій Луцай, Володимир Нігар та Володимир Гельвановський реєструють за російським законодавством клон українського «Інтеррибфлоту». Ця трійця одразу після окупації Криму зареєструвала у Роспатенті право на торгову марку української компанії «Аквамарин».
Використовуючи ВЕЗ «Крим», рибними консервами торгували і в Росії, і в Україні, і на тимчасово окупованих територіях.
Григорій Луцай, Володимир Нігар та Володимир Гельвановський, сподіваючись на поблажливість окупантів, активно підтримували загарбників. Але, як і слід було очікувати, ця активність їм не допомогла, і окупаційна влада зрадників банально «кинула».
Нині Володимир Гарійович Гельвановський, мильний бізнес-партнер родини Ващуків, Інги Володимирівни та Сергія Степановича, внесений до бази «Миротворця». Ось що там про нього повідомляється:
«Замах на суверенітет та територіальну цілісність України.
Свідоме порушення державного кордону України з метою проникнення на окуповані російсько-фашистськими загарбниками території України.
Дії, спрямовані на легалізацію захоплення та окупації України російсько-фашистськими загарбниками.
Підтримка російської агресії та вбивств громадян України.
Підтримуючи російську агресію та повністю усвідомлюючи, що відвідування тимчасово окупованих російсько-фашистськими загарбниками територій поза визначеними Україною пунктами пропуску є правопорушенням, незаконно проникнув на територію України.
Відповідно до законодавства України, ці діяння потрапляють під дію ст.ст. 110 (Посягання на територіальну цілісність та недоторканність України) та 332-1 (Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї) Кримінального кодексу України.
Внесення інформації до бази даних «Миротворець» є заходом, спрямованим на забезпечення національної безпеки України та захист прав та свобод громадян України.»
Окупаційна влада в Криму намагається пришити Володимиру Гарійовичу Гельвановському участь в організованій злочинності під крилом нині покійного Лева Миримського. Гельвановського підозрюють у незаконних фінансових операціях із банком «Таврика».
Як засновник бази відпочинку «Мис Сарич» Володимир Гарійович судиться з 2015 року, року отримання ним російського паспорта, з окупантами, які хочуть «віджати» базу у співгромадянина Гельвановського.
Чи повідомив Сергій Степанович Ващук, мобілізований військовослужбовець з 2025 року, контррозвідці «контори» про свої непрості стосунки зі зрадником та колабораціоністом Володимиром Гарійовичем Гельвановським під час підписання ініціативної співпраці з СБУ наприкінці жовтня 2022 року як сексот? І чи знає про це нинішнє військове командування мобілізованого Ващука?
І, головне: чи виплачує директор «Гйотера», ненависник Сергій Степанович Ващук, 75% від прибутку як дивіденди засновнику та головному спонсору милорозливної фірми з квартири 191 Володимиру Гельвановському? Чи він, як у випадку із суддею Богданом Юрійовичем Львовим, продовжує «крисятничати»?
«Мильна опера» Ващуков
Милоробством сімейство Ващуків, згідно з даними мережі, активно займається з минулого століття, а, точніше, з 1997 року.
27 січня 1997 року було зареєстровано ТОВ «ІТМА», керівником та підписантом у якому стала Інга Володимирівна Ващук. Засновниками товариства стали вже знайомий читачеві Володимир Гарійович Гельвановський та Лідія Іванівна Лахай.
Лідія Іванівна Лахай — теща Сергія Степановича Ващука, внесла до статутного фонду ТОВ 398 210,75 гривень та стала власницею 49% капіталу фірми. Володимир Гарійович вніс 414 464,25 гривень, що додало до його володіння 51% капіталу.
Однодумці та родичі стали варити та розливати мило кустарно-промисловим способом. А адреси місць проживання засновників свідчать про їхню постійність.
24 вересня 2007 року було зареєстровано ТОВ «ІНБЕРГ ГРУП». Природно, що й воно займалося виробництвом у вигляді миловаріння та розфасовки продуктів цього виробництва. До рангу керівника доріс і тому був допущений у керівне крісло Сергій Степанович Ващук. Але без права підпису, бо, мабуть, йому не було фінансової довіри з боку засновників, особливо тещі.
Підписантом у ТОВ «ІНБЕРГ ГРУП» став Дудник Денис Михайлович, особа бенефіціантів довірена.
Засновниками, як і в попередньому миловарному підприємстві, стали теща Сергія Степановича Ващука Лідія Іванівна Лахай із внеском у 511 560,00 гривень до статутного фонду, що звично дало їй 49% в активах ТОВ, та Володимир Гарійович Гельвановський з 532 440,00 гривень та отриманими 51%.
Дискримінацію тещі, допущену її зятем, сексотом СБУ Сергієм Степановичем Ващуком у двох милоробних підприємствах на користь нинішнього колаборанта Володимира Гарійовича Гельвановського, Лідія Іванівна Лахай перебила директорством в Обслуговувальному кооперативі «Садове товариство «Дергачі 2». Зятя та Гельвановського вона, в жодному разі, не забула.
І знову постає питання: чи виплачують два директори милоробних підприємств, Інга Володимирівна Ващук (Лахай) та Сергій Степанович Ващук, дивіденди кримчанам — колабораціоністові Володимиру Гарійовичу Гельвановському та тещі та мамі Лідії Іванівні Лахай? Якщо виплачують, то скільки, з якою періодичністю та яким законним чином?
