Із Богданом Юрійовичем Львовим ми не були знайомі раніше.
Його проблеми з ГРД були його проблемами, і нікого, окрім дійових осіб, зав’язаних у цій ситуації, не цікавили. Але одного разу, у розпал конфлікту Богдана Юрійовича з деякими положеннями Конституції України, ним у мережі було викладено висновки з результатами дослідження.
Досліджувався сам суддя та голова Касаційного господарського суду у складі Верховного суду Богдан Юрійович Львів. Досліджувався із використанням поліграфа.
Підкреслю, що цей висновок Богдан Юрійович, незважаючи на гриф «Конфіденційно», виклав на загальний огляд.
Поліграфологами в цьому дослідженні виявилися знайомі мені фахівці: Іщук Ігор Якович та Ведмідь Володимир Анатолійович. Кілька років тому Ігор Якович проводив подібні дослідження на моє прохання з підозрюваними у викраденні автомобіля.
Підозрюваних було троє і, на моє глибоке переконання, засноване на документальній доказовій базі, всі троє були причетні тією чи іншою мірою до організації викрадення службового автомобіля. Тієї ж версії дотримувалися місцеві — Кагарлицькі — районні поліцейські.
Проте висновки за результатами дослідження на поліграфі цієї трійці підозрюваних, проведеного поліграфологом Ігорем Яковичем Іщуком, начисто спростували і наші документальні дані, і поліцейські версії. Висновки говорили, що ці троє аж ніяк не причетні до організації викрадення автомобіля.
Не вірити професіоналу та фахівцю Ігорю Іщуку було неможливо. Тим більше, що протягом кількох років, аж до самої війни, він і колишня слідча тієї самої Кагарлицької поліцейської дільниці Тетяна Незенко, яка колись вимовляла автору цих рядків на прохання нарешті розслідувати вчинене якимось громадянином правопорушення, що вона після її декретної відпустки зовсім не знайома з новим на той час КПК, трудилися в програмі самого (!) Олексія Суханова! Де, між іншим, не лише розслідували та тестували учасників програми, а й вирішували, таким чином, їхні долі.
Так от, виходячи з вищесказаного, спочатку я не повірив у висновки щодо результатів цього дослідження щодо судді Львова. От якби Богдана Юрійовича тестував на поліграфі доктор Андрій Миколайович Волик, – до результатів тестування однозначно не було б жодних питань. А так, враховуючи невеликий, але негативний практичний досвід особистого спілкування з Ігорем Яковичем Іщуком, у достовірності конфіденційних висновків щодо Львова Богдана Юрійовича я дуже засумнівався.
Справа в тому, що колись протягом кількох років мені пощастило працювати під керівництвом відомого поліграфолога доктора Андрія Миколайовича Волика. Разом ми розкрили безліч злочинів. І якщо доктор Волик О.М. говорив, що громадянин ім’ярек винен у тому чи іншому правопорушенні, то це було на сто відсотків правдою.
Останнім часом поліграфи увійшли до моди і повсякденності. На них посилаються при кожній слушній нагоді, чи то кримінальний злочин чи “битовуха”.
Висновкам поліграфологів беззастережно вірять. Але мало хто знає, що в дослідженні, для отримання правдивої та точної інформації, найважливішим є правильно поставлене фахівцем питання. І довелося звернути увагу на питання, які ставили Богдану Юрійовичу Львову поліграфологи Ігор Іщук та Володимир Ведмідь. І тут стало помітно, як казав нині покійний Михайло Сергійович, «де собака порився». А «порився» він у тих самих деталях.
Ці деталі до непристойності прості.
Замовником дослідження з використанням поліграфа виступив адвокат Олександр Леонідович Дульський, – так значиться у «висновку за результатами». Тобто замовником виступив не сам суддя Богдан Юрійович Львов.
Чудовий адвокат Олександр Леонідович Дульський поставив перед поліграфологами щодо дослідження такі питання:
1. Чи є достовірними свідчення Львова Б.Ю. про те, що він не вчиняв дій для отримання громадянства Росії?
2. Чи є достовірними свідчення Львова Б.Ю. про те, що він не вчиняв дій для отримання паспорта громадянина Росії?
І він, чудовий адвокат Олександр Леонідович Дульський, отримав потрібні йому та його клієнту, судді Богдану Юрійовичу Львову, відповідні висновки:
1. Свідчення Львова Б.Ю. про те, що він не вчиняв дій для набуття громадянства Росії, є достовірними.
2. Свідчення Львова Б.Ю. про те, що він не вчиняв дій для отримання паспорта громадянина Росії, є достовірними.
І це справді так. І висновки Ігоря Іщука та Володимира Ведмідя вірні.
Бо Богдан Юрійович Львів справді не вчиняв дій для отримання громадянства Росії та для отримання паспорта громадянина Росії. За нього це зробили інші. Можливо, московський адвокат за дорученням. Можливо, дружина чи теща, громадяни Росії.
Та це й неважливо, хто діяв від його імені та за його дорученням. Головне, на поставлені замовником, адвокатом Олександром Дульським правильно сформульовані питання суддя Богдан Юрійович Львів відповів чесно і правдиво. Він справді цих дій не вчиняв.
Поліграфологи теж не збрехали. Ну, а потім ці по-справжньому правдиві відповіді Богдан Юрійович Львів виклав у соцмережі, на загальний огляд. І багато громадян купилися на ці поліграфічні висновки Ігоря Яковича Іщука та Володимира Анатолійовича Ведмідя.
Журналісти “Схем”, які провели це розслідування, зрозуміло, стояли на своєму. І мали рацію. Їхня помста Богдану Юрійовичу Львову, яка готувалася протягом двох років, сталася.
За підсумками журналістського розслідування та після виходу фільму у світ схаменулась і державна організація СБУ, спочатку заявивши, що за результатами матеріалів журналістського розслідування розпочала перевірку судді Богдана Львова, а потім, прокинувшись, що наговорила зайвого та неправильного, поправила саму себе: мовляв, ми давно розслідуємо ці факти. Правда, не вказавши конкретно термін давності їх розслідування і не пояснивши широкому загалу, чому журналісти в даному (та й інших, йому подібних) випадках виявилися успішнішими за цілу державну службу безпеки цілої країни?
Не царська ця справа, пояснювати…
Так ось, прочитавши ці виставлені на загальний огляд копії паперів і знайшовши в них деякі невідповідності і неточності, я якось висловив у розмові невиїзному боржнику, що крутився біля мене, і людині-прокладці Сергію Степановичу Ващуку крамольну думку про те, що хтось у цій ситуації бреше, і було б цікаво провести журналістське розслідування для встановлення істини. І психічний терапевт Наталії Степанівни Лазникової (Гетьманенко) «Сєрий» погодився, що було б цікаво. І сказав, що має «свою людину» у Касаційному господарському суді у складі Верховного суду. І він із ним неодмінно поговорить.
Минуло кілька днів після нашого спілкування із Сергієм Степановичем. На 20 жовтня 2022 року йому і мені було призначено зустріч безпосередньо у будівлі Касаційного господарського суду у складі ВС.
Прямо на ґанку будівлі, що розташувалася біля «Шайби», Сергій Степанович Ващук попередив мене, що нас запросив на розмову його давній друг Роман, який, у свою чергу, є близькою та довіреною особою Богдана Юрійовича Львова.
Як потім з’ясувалося, довірену особу судді Богдана Львова звали Роман Володимирович Братков. Братков обіймає у Касаційному господарському суді у складі Верховного суду екзотичну посаду, яка нині звучить так: «Начальник відділу Державного управління майном», а по суті це посада завгоспу.
Наважуюсь припустити, що, ймовірно, саме через Романа Володимировича Браткова Сергій Степанович Ващук намагався вирішити питання з квартирою мами Наталії Степанівни Лазникової (Гетьманенко) за $5 000 (п’ять тисяч доларів США), але так і не вирішив, а гроші Лазникової не повернув.
Поки ми чекали у фойє суду, біля охорони, прибуття його найвищої величності завгоспу Браткова, Сергій Степанович Ващук уточнив, що це саме Богдан Юрійович Львов прийняв на роботу до цієї високої державної установи Романа Володимировича, за що останній дуже вдячний своєму (тепер уже колишньому) начальнику Львову.
Тут слід зазначити, що у 2017 році Романом Володимировичем Братковим активно зацікавилося НАЗК через те, що завгосп у 2015 та 2016 роках якось неправильно задекларував свої скромні доходи. Але чомусь чи через якісь зовнішні впливи НАЗК раптом відмовилося проводити повну перевірку. Можливо, тут був певний згубний вплив на НАЗК та на завгоспа Романа Браткова з боку Богдана Юрійовича Львова. Чи не з того часу Роман Володимирович став особливо довіреною особою судді та голови суду Львова?
І ось, з деяким запізненням, як і належить високому начальнику, Роман вийшов до нас. Сергій Ващук був із ним на «ти», що говорило про якісь їхні дружні взаємини.
Ні слова не кажучи, Роман Володимирович Братков повів нас без перепусток і перевірки через вертушку суду, що охороняється. Охоронці мовчки і шанобливо розступились і пропустили нас. Піднялися на другий поверх.
Завгосп завів нас до кімнати, де стояв великий овальний стіл: очевидно, тут проводилися масові заходи суддів. Клацнув крайнім вимикачем, через який, як він пояснив, глушаться всілякі пристрої, що підслуховують, у тому числі й привнесені кимось у це шанобливе приміщення.
Вислухавши пропозицію щодо проведення журналістського розслідування, Роман Володимирович пообіцяв, що переговорить із Богданом Юрійовичем. І таки переговорив!
04 листопада 2022 року Богдан Юрійович Львов прийняв мене та Сергія Степановича Ващука у своєму секретному офісі. Будівля ця знаходиться у центрі Києва, на вулиці теж Богдана, але Хмельницького.
Пройшли ми туди за всіма законами конспірації: рівно о 16:55 «Сєрий» набрав номер телефону завгоспа Романа Володимировича Браткова і той як заступник навігатора підказував Ващукові під час нашого руху, куди і де повернути і в які двері дзвонити.
Богдан Юрійович Львів пояснив, що ця двоповерхова будівля була безхазяйною, і тепер «вони» (не уточнивши, хто саме, крім нього) відкривають тут адвокатську фірму. Під пахвою Богдан Юрійович тримав свого декоративного песика.
Для початку, познайомившись, з’ясували, що я і Богдан Юрійович одночасно служили в Ленінграді. А потім відсторонений на час перевірки суддя Львів сказав, що названа Сергієм Степановичем Ващуком сума йому підходить, він готовий заплатити половину авансом, щоб докопатися до істини, хто його замовив.
У процесі бесіди я, звісно, запитав Богдана Львовича про проходження ним поліграфа та результати цього дослідження. Співрозмовник зам’явся і сказав, що так було потрібне.
Тобто було очевидно, що це дослідження — фікція, і суддя Львов сам у нього не вірив. Принаймні мені так здавалося.
Наприкінці нашої зустрічі Богдан Юрійович Львов припустив, що замовником кампанії проти нього є не хто інший, як голова Верховного суду Князєв Всеволод Сергійович.
На тому ми розійшлися.
Як виявилось, розійшлися назавжди…
