Читачі зі стажем напевно пам’ятають, що колись в друкованих ЗМІ була рубрика «Повертаючись до надрукованого». Там друкувалася, в основному, реакція державних інстанцій на той чи інший резонансний журналістський матеріал. Ось і я згадав хороше з минулого. І до цього мене підштовхнув Ваш, шановний Читач, інтерес.
А справа триває …
«Добрий день. Прочитав, дуже уважно, Ваші статті. Дуже цікаво, побільше б таких журналістів як Ви. З цікавістю стежу за всіма Вашими публікаціями, велике Вам спасибі.
P.S. Чи буде продовження статей? Чим справа закінчилася “в’язня 13 сізо”?
З повагою Ваш постійний читач Хабул Дмитро Сергійович. »
Публікуючи Ваше запитання, шановний Дмитре Сергійовичу, хочу подякувати Вам не за те, що схвалюєте мене, а за те, що не перевелися ще на цій землі люди, яким не байдуже, що роблять з нами окупувала влада. Ми з Вами і мільйонами наших однодумців для них, як кістка в горлі. З одного боку, ми порушуємо їх розмірений спосіб життя, їх синекуру. З іншого боку, наше мовчання робить нас їх співучасниками в поділі чужого пирога. І, будьте впевнені, при першій же можливості вони ткнуть в нас пальцем з криком «Сам такий!» Але щось не хочеться бути таким!
А без нас їм – теж не життя. Тож і ведуть вони з нами гру, намагаючись заплутати, обдурити, залякати, вбити. І я доведу нижче все вищесказане на конкретному прикладі листування з Генеральною прокуратурою України.
Шкода. Дуже шкода!
Шкода, що звільнили Святослава Михайловича Піскуна! Ми так плідно з ним працювали в галузі відновлення законності і правопорядку в країні!
Я від імені організації писав йому запити, повідомляв про факти корупції у вищих лавах представників влади і про організовану злочинність у лавах силових структур. Святослав Михайлович давав розпорядження своїм підлеглим перевірити викладене нашою організацією, його підлеглі надсилали відверту відписку. Я знову звертався до Генерального прокурора Піскуна С.М., і він наполягав на новій перевірці … У підсумку, завдяки його наполегливості, не один корупціонер, хабарник і «перевертень» поплатився за нехтування законом. І ось його звільнили. На жаль нам, як казали у давнину!
Але все по порядку.
Завдяки адвокатові Оксані Миколаївні Чубко, мені стало відомо, що в СІЗО № 13 знаходиться Стрижаков Валерій Петрович, якому пред’явлені звинувачення в шахрайстві. Проте, спілкуючись з ним, Оксана Миколаївна дізналася більше. Валерій Петрович детально і власноруч описав, в яких злочинних комерційних операціях брали участь з ним як посадові особи, наділені державними кріслами, так і представники силових структур, з обов’язку служби зобов’язані боротися як з особами, які сидять у цих кріслах, так і з Валерієм Петровичем. Одночасно мені стало відомо, що якнайшвидшого звільнення Стрижакова жадають усі. Мета у цих спраглих була різна. Одна з них – прибрати Стрижакова фізично як небажаного свідка – переслідували цілком певні особи. Тим більше, що за паперами Валерій Петрович був вже, за моїми даними, небіжчик.
Була призначена сума за його звільнення у залі суду під підписку про невиїзд – $ 13 тисяч. За словами О. М. Чубко, відвідуючи свого підзахисного Стрижакова В.П., він знав про свій швидкий вихід і вже відчував себе на волі, регулярно дзвонив усім своїм знайомим із СІЗО по мобільному телефону (хоча один дзвінок звідти коштує $ 5) і вказував, кому, що і як робити. Одним словом, зберігав образ успішного бізнесмена. За словами Чубко, співкамерники слухали його з розкритими ротами. Ще б пак, у його мові постійно звучали слова: «мільйони «зелені», називалися високі імена … Не розумів Стрижаков лише одного: перебування в Лук’янівському СІЗО продовжувало йому життєвий шлях.
Отже, враховуючи складну навколо Стрижакова В.П. тривожну обстановку, 13.04.2005 р. я звернувся з листом до прокуратури Оболонського р-ну м. Києва з проханням ретельно розібратися в ситуації. 18.04.05 р. я передав навмисне, прибулому з прокуратури, відповідно до листа-прохання, підписаного заступником прокурора Оболонського р-на А. А. Бєліком, копії покаянних і викривальних одкровень Валерія Петровича.
Я знав, що 23.03.05 р. із заявою на адресу Міністра внутрішніх справ Луценка Ю.В. звернувся Сташенко Віталій Юрійович (копія цієї заяви опублікована нижче), і сподівався на відповідну законом реакцію високих осіб. І ось як почали розвиватися події далі.
«А чи був хлопчик?». Тобто, Анатолій Васильович?
В. Сташенко буквально літав на крилах. У Департаменті внутрішньої безпеки (ДВБ) Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України – управління внутрішньої безпеки в м. Києві він давав свідчення щодо незаконних (на його думку) дій організованої групи у складі: співробітників міжрайонного УБОЗу, колишнього майора міліції та інших осіб. Співробітник Київського ДВБ, за словами Сташенко В.Ю., був налаштований рішуче і теж горів бажанням відзначитися у боротьбі з «перевертнями», і вже опитав в якості свідків, зокрема, цивільну дружину Стрижакова і водія В. Ю. Сташенко. Справа була на етапі передачі його до прокуратури м. Києва для прийняття рішення, коли запал Віталія Юрійовича покрився золою зневіри в справедливість. Виною тому стала заява співробітника ДВБ, що, мовляв, справі напевно не дадуть хід.
Прогнози збулися. В кінці травня 2005 р. В. Сташенко отримав відповідь із ДВБ (№ 23/с.195):
«Повідомляємо, що Ваша заява Управлінням внутрішньої безпеки в м. Києві ДВБ ГУБОЗ МВС України розглянута.
По викладених Вами фактах проведена ретельна службова перевірка, за наслідками якої матеріали службової перевірки надіслані до прокуратури м. Києва для прийняття рішення згідно чинного законодавства України.
Начальник Управління А.Г.Марін».
Сташенко залишалося чекати відповіді від прокуратури Києва. І він надійшов з № 04/3-70 пр-05 від 22.06.05.:
«Сташенку В.Ю.
Повідомляю, що прокуратурою м. Києва за результатами розгляду матеріалів перевірки по Вашій заяві, які надійшли із УВБ в м. Києві ДВБ ГУБОЗ МВС України, щодо неправомірних дій працівників УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві Чорного В.Г., Білька Д.М., Москаленка О.В. порушень чинного законодавства не встановлено, у зв’язку з чим прокуратурою м. Києва 10.06.05 р. прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно них на підставі п. 1 ст. 6 КПК України, за відсутністю події злочину.
Начальник відділу Л.П.Гречка».
Одночасно надійшла аналогічна відповідь і до нашої організації (дослівно):
«Голові Святошинської районної в м. Києві організації «Всеукраїнська молодіжна організація «Молодь проти корупції» Устінову Г. П.
Повідомляю, що прокуратурою м. Києва за результатами розгляду матеріалів перевірки по заяві Сташенка В.Ю., які надійшли із УВБ в м. Києві ДВБ ГУБОЗ МВС Украіни, щодо неправомірних дій працівників УБОЗ ГУ МВС України в м. Києві Чорного В.Г., Білька Д.М., Москаленка О.В. порушень чинного законодавства не встановлено, у зв’язку з чим прокуратурою м. Києва 10.06.05 прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно них на підставі п. 1 ст. 6 КПК України, за відсутністю події злочину.
Начальник відділу Л.П.Гречка».
І ні слова – про Анатолія Васильовича! Ну немає в природі такої людини! І про те, з якої радості він у складі групи співробітників УБОЗу бив Сташенко В.Ю. – замовчування!
А може, оббрехав Сташенко В.Ю співробітників МВС? Або вони в змові зі Стрижаковим В.П.? Або й зовсім не було ніякого Анатолія Васильовича?
Отримавши цю відповідь від Л. П. Гречки, я направив новий лист С. М. Піскуну, у якому вказав, що мова в статті йшла не тільки про Чорного В.Г. (див. статтю на сайті www.gpu.com.ua). Святослав Михайлович зреагував на моє прохання. І відповідь мені надійшла (див. копію нижче)!
У відповіді перший заступник прокурора Оболонського р-ну м. Києва зазначає, що «встановлена особа на ім’я Анатолій Васильович й опитана». Правда, все ж таки не сказано, що ця особистість робила в компанії УБОЗівців при затриманні Сташенко В.Ю., і чому ця особистість била затриманого. Відповідь дає Стрижаков В.П., позаштатний співробітник УБОЗу, який працює на Анатолія Васильовича і Володимира Григоровича Чорного:
«Сташенко почав мені погрожувати і я змушений був змалювати ситуацію Анатолію Васильовичу і Володимиру Григоровичу. Вони посміялися над моїми побоюваннями і пообіцяли вирішити це питання своїми методами, але за це я буду винен їм 10.000 $. Я, звичайно, дав свою згоду, тому що в мене іншого виходу не було: я постійно перебував під психологічним «пресом» Анатолія Васильовича і Володимира Григоровича і загрозою фізичної розправи наді мною з їхнього боку.
Мені був призначений Анатолієм Васильовичем день, коли я повинен був запросити на зустріч Сташенко В.Ю. до офісу УБОЗу (де був кабінет Володимира Григоровича) на вулицю Грінченка, навпроти будівлі Міністерства харчової промисловості. Мінхарчпром знаходиться по вул. Грінченка, 3, а офіс Володимира Григоровича – в житловому будинку – навпроти, на 1-му поверсі.
Я там був кілька разів.
У кабінеті Володимира Григоровича на мене начепили записуючу апаратуру і в такій «екіпіровці» я пішов на вулицю Грінченка, куди приїхав Сташенко В.Ю. Анатолій Васильович пояснив мені, що моїм завданням було спровокувати Сташенко на скандал (аж до бійки), а далі це вже справа техніки співробітників УБОЗу.
Скандалу як такого не вийшло, але Сташенко В.Ю. був заарештований двома співробітниками УБОЗу і його в наручниках завели в приміщення УБОЗу, де були Анатолій Васильович і Володимир Григорович. З мене зняли апаратуру в «Мерседесі», що знаходився на вулиці, та по телефону Анатолій Васильович дав мені команду їхати додому.
На зв’язок Анатолій Васильович вийшов зі мною на наступний день, повідомивши, що зі Сташенко В.Ю. питання вирішене позитивно: він, Сташенко В.Ю., дав пояснення УБОЗу, написав заяву про зняття своїх претензій до мене, єдине, що погано – УБОЗ(вівці) перестаралися і побили під час допиту Сташенко В.Ю. Я висловив свої обурення та гнів за даним фактом (була адже домовленість тільки поговорити з моїм кредитором), на що Анатолій Васильович з посмішкою відповів, що це була «профілактика», і нічого страшного не буде – все під його контролем. Хоча пізніше, від нього ж, я дізнався, що Сташенко В.Ю. знімав побої і його адвокат почав тяжбу з діями УБОЗу, хоча в адвоката і Сташенко не було, що пред’явити мені – я зумів позичити 45.000 $ без розписки на отримання грошей.
Анатолію Васильовичу цей факт позичання грошей без розписки дуже сподобався і він задоволено заявив, що побільше б було таких «клієнтів-лохів». Після проведення даної «операції» Анатолій Васильович і Володимир Григорович заявили мені, що питання із Сташенко знято з порядку денного, щоб я негайно припинив будь-яке спілкування по мобільному телефону зі Сташенко В.Ю. (за їхньою командою я знищив мобільний телефон та картку), замінивши його на новий апарат і нову картку. За їх словами, тепер моїм головним завданням було терміново відпрацювати мій борг перед ними, тобто 10.000 $ США за закриття цього питання зі Сташенко В.Ю. Мені була гарантована з їхнього боку повна безпека в цьому питанні у разі виникнення будь-яких дій з боку правоохоронних органів. Мені було сказано Анатолієм Васильовичем, що вони «прикриють» мене, тобто захистять у будь-якій конфліктній ситуації. Я все зробив згідно їх інструкцій та вказівок.»
Факт побиття В. Ю. Сташенко в неофіційній бесіді підтвердив і один з учасників у побитті співробітників УБОЗу, сказавши, що отримав такий наказ.
І ще. Звичайно, приємно, коли називають «Головою Молодіжної організації «Молодь проти корупції». Але насправді організація, головою якої я є, називається «Святошинська районнна в м. Києві організація Всеукраїнської Молодіжної організації «Молодь проти корупції ».
Про що мовчить прокуратура?
Напевно, прокурорські працівники неуважно прочитали мій журналістський матеріал. Тому що немає відповідей на такі питання:
1. Чи правда, як стверджує Стрижаков В.П., директор Азовського лікеро-горілчаного заводу (ЛГЗ) Вольфсон А.Я., щоб не платити державі 2 мільйони гривень заборгованості по акцизу, платить Гончаруку В.Я. $ 20 тисяч і за ці гроші за короткий термін отримує в Києві ліцензію на виробництво і реалізацію алкоголю?
2. Чи правда, що Стрижаков В.П. внаслідок цієї операції продав 6 фур необлікованої горілки?
3. Чи правда, що Стрижаков В.П. особисто передав хабар у розмірі $ 8 тисяч начальнику податкової адміністрації Джанкойського району АРК Крим Арбатову Юрію Володимировичу?
4. Чи правда, що Стрижаков В.П. оформив ліцензію для ВАТ «Таврида», с. Желябовка, Нижньогірського р-н, АРК, минаючи Міністерство економіки Криму, за вже відпрацьованою схемою, через Гончарука В.Я. за $ 50 тисяч (при тому, що ВАТ «Таврида» винно було до бюджету держави 1,5 мільйона гривень?
5. Чи допомагали Стрижакову В.П. у реалізації схеми з продажу неврахованої горілки:
– Лисков В.В., начальник одного з відділів у Мінекономіки (на бульварі Дружби Народів) та його заступник Ірина Володимирівна;
– в.о. начальника департаменту ДПАУ (на Львівській площі) з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом і реалізацією підакцизних товарів Радченко А.П.;
– Маківка В.С. і Гнездилов Н.І. – співробітники концерну «Укрспирт», в будівлі Мінхрчопрома, на вул. Грінченка, 3;
6. Чи «кришував» діяльність Стрижакова В.П. в питаннях збуту необлікованої горілки 1-й заступник начальника податкової міліції України (вул. Шолуденка) Коваленко Ю.К.?
7. Чи брав Чорний В.Г., начальник міжрайонного УБОЗу, гроші у фінвідділі МВС для проведення Стрижакова В.П. фінансових операцій, і куди списував він ці неповернені державні гроші?
8. Чи викрадали Чорний В.Г. і встановлена прокуратурою особа на ім’я Анатолій Васильович, кредитора Стрижакова Степаняна А.Г. і вибивали чи зі Степаняна розписку про те, що Стрижаков йому нічого не винен?
9. Чи давав Стрижаков В.П. $ 1500 співробітнику СБУ на ім’я Валерій Володимирович і якщо давав, то за що?
10. Чи продавали Стрижаков В.П., Чорний В.Г. та Анатолій Васильович через фірму «Омега», що належить Анатолію Васильовичу, продукцію зі складів Держрезерву за наступною схемою:
«Я дав згоду. Анатолій Васильович і Володимир Григорович запропонували наступну схему: мені давалася стартова сума – 5.000 $, і я повинен був знаходити клієнтів у Держрезерві або їх давали мені вони для того, щоб клієнт додав до моїх 5.000 $ своїх 5.000 $ – 7.000 $ США для закупівлі продуктів харчування в Держрезерві. Ці гроші – 10.000 – 12.000 $ служили авансом для початку операції з Держрезервом. Далі, за словами Анатолія Васильовича і Володимира Григоровича, відбувалася б закупівля продукції з Держрезерву з подальшим її продажем і за 2 – 3 місяці я з отриманого прибутку зможу погасити свої борги перед кредиторами, тобто перед Неправдою Д.І., Кукліним О.В. і Римським В.С.
Як пояснили мені Анатолій Васильович і Володимир Григорович, у них була людина в Держрезерві (по вул. Пушкінській, 28), яку вони «бахнули» на хабарі і вона, за право залишитися на волі, пообіцяла їм давати наводку на клієнтів, що бажають купити продукцію з Держрезерву.
Моя роль була представлятися директором фірми «Омега», яка успішно працювала на ринку Держрезерву. У роботу були підключені комерційні підрозділи Держрезерву: «Держпродресурси» по пров. Музейному, «Укррезерв» по вул. Полтавській, «Укрресурси» по вул. Пестеля. Пакет документів на ці фірми Держрезерву завжди був зі мною (я отримав його від Анатолія Васильовича).
Гроші у складчину (5.000 $ + 5.000 $ – 7.000 $) = 10.000 – 12.000 $ йшли нібито (для клієнта) на хабарі для укладення тендерних договорів під вигідні продукти харчування (ціни були дуже низькими в порівнянні з ринковими, що давало майбутньому клієнтові солідний «навар»). Вид товару був: тушонка яловичина, 525 р., в / с; цукор; згущене молоко; сардини в олії).
Гроші клієнти передавали мені у суворо встановлених і обумовлених Анатолієм Васильовичем і Володимиром Григоровичем місцях. Клієнт віддавав мені до моїх 5.000 $ свої 5.000 – 7.000 $ дол. США і йшов очікувати від мене дзвінка для отримання товару. Я віддавав отриманий «навар» – 5.000 – 7.000 $ особисто Анатолію Васильовичу, а «контрольні» – 5.000 $ залишалися для наступного «клієнта».
Вся операція передачі грошей мені від клієнта суворо контролювалася візуально (непомітно для клієнта) Анатолієм Васильовичем і Володимиром Григоровичем. За їх словами, «навар» від кожної угоди вони зберігали у себе на накопичення стартового капіталу для великих угод. Передача грошей відбувалася за період червня-липня місяця 2004 р. в наступних місцях:
– кафе «Славутич», біля ст. метро «Золоті ворота» – 5.000 $ + 5.000 $ = 10.000 $ навар 5.000 $;
– хол готелю «Дружба» – 5.000 $ + 5.000 $ = 10.000 $ навар 5.000 $;
– кафе біля Подільського універмагу (Контрактова площа) – 5.000 $ + 7.000 $ = 12.000 $ навар 7.000 $;
– кафе навпроти туристичної фірми «САМ» в районі ст. м. «Лук’янівська» – 5.000 $ + 7.000 $ = 12.000 $ – навар 7.000 $;
– казино «Тайм-Аут» на вул. Горького – 5.000 $ + 5.000 $ = 10.000 – навар 5.000 $.
Гроші клієнти приносили без зайвих запитань і побоювань – їх курирувала людина з Держрезерву, боржник Анатолія Васильовича і Володимира Григоровича. Я його ніколи не бачив, знаю тільки, що звали його Сергієм Івановичем. Це ім’я служило для клієнтів беззастережною гарантією для дачі мені грошей.
Після того, як клієнт, віддавши гроші, йшов, я в цих же місцях (вищевказаних) передавав протягом півгодини гроші особисто Анатолію Васильовичу. На кожну суму грошей у повному обсязі (з урахуванням «страхувальних» 5.000 $) я писав розписку на ім’я Чорного Володимира Григоровича про те, що я позичив у нього ці гроші. Як пояснили мені Анатолій Васильович і Володимир Григорович, дані розписки служили їм гарантією того, що я буду мовчати про ці угоди, а також у разі чого вони зможуть залучити розписки до якихось свої звітів. Таким чином, гроші я віддавав їм усі, а розписки залишалися на зберіганні у них. Після проведення кількох «операцій» по «кидку» клієнтів (коли я зрозумів, що ніякого товару на отримання грошей не буде), я почав заперечувати по такій постановці питання, але з боку Анатолія Васильовича і Володимира Григоровича мені були поставлені ультимативні умови: або працюю з ними в колишньому режимі або, у протилежному випадку, вони почали погрожувати мені тим, що або підкинуть мені в машину наркотики та організують мій арешт з цими наркотиками і запроторять мене до в’язниці на дуже великий термін, або просто-напросто мене пристрелять. Володимир Григорович мені заявляв, що куля у нього для мене завжди готова.
Вони постійно підкидали мені читати газету «Кримінальна хроніка» (для підняття адреналіну в крові) і жартома називали мене міліцейським псом, що сидить на ланцюзі, який завжди був у їхніх руках. Я зрозумів, що написав їм таку кількість розписок і на таку суму, я затягнув зашморг на власній шиї. У мене не залишалося іншого варіанту, як працювати з ними далі. Я в душі сподівався, що нарешті з’явиться «світло в кінці тунелю» і я все ж зможу якимось чином повернути борги своїм кредиторам.
Далі на початку липня місяця Анатолій Васильович і Володимир Григорович почали наполягати на тому, щоб я самостійно «форсував» операції в плані збільшення суми грошей, займаних особисто мною у клієнтів на, нібито, закупівлю продуктів харчування з Держрезерву. Вони говорили, що це потрібно зробити в літній період і дуже терміново, тому що в кінці серпня підуть великі обсяги закупівель продукції. Отже, в кінці червня, на початку липня місяця 2004 р. я зміг за чотири рази позичити у старого знайомого, бізнесмена Сташенко Віталія Юрійовича досить пристойну суму – 45.000 $ (сорок п’ять тисяч) дол. США. Гроші особисто мною віддавалися особисто Анатолію Васильовичу у наступних місцях:
– Контрактова площа (біля Подільського універмагу) в автомобілі Анатолія Васильовича – 15.000 $;
– казино «Тайм-аут» на вул. Горького – 10.000 $;
– кафе (1-й поверх Будинку торгівлі на Львівській пл.) Кут ДПАУ – 10.000 $;
– ст. метро «Лук’янівська» (біля туристичної фірми «САМ») в автомобілі Анатолія Васильовича -10.000 $. ”
11. Чи продавав автомобіль «Судзукі» з держномерами і техпаспортом, зареєстрованими на київській фірмі, але іншого кольору, тобто автомобіль-клон, за $ 7 тисяч Анатолія Васильовича Тищенко Ларисі Олександрівні, цивільній дружині Стрижакова В.П.?
12. Чи отримував Анатолій Васильович від Стрижакова В.П. гроші в розмірі $ 2,5 тисяч за нові документи на ім’я Сороки Володимира Павловича?
13. Навіщо Чорний В.Г. та Анатолій Васильович містили Стрижакова В.П. на квартирі за адресою: вул. Озерна, 4, кв. 82 (двокімнатна квартира на 3-му поверсі)?
14. Чи торгував Стрижаков фальшивої акцизною маркою на лікеро-горілчану продукцію?
Брешуть джерела?
Наші джерела в МВС стверджують, що Чорного В.Г. підтримує Марін А.Г. І що тесть його – високопоставлений чиновник.
