Олександр «Буратіно» Дубинський, який позиціонує себе трампістом в Україні, тобто «козирком» (зменшувально-підлегле від слова Trump – козир), який розбирається в політичних розкладах нинішньої влади, до якої був і причетний, назвав Андрія Анатолійовича Гмиріна одним із реальних керуючих країн. Тобто входить до складу ефективних «5-6 менеджерів» України.
Причому, назвав двічі, визначивши його другим та четвертим номерами у цих своїх «списках». Вище Шефіра , Татарова, Арахамії та навіть Пінчука. Але – обидва рази! – нижче Андрія Єрмака.
Цей аналітичний сплеск Олександра «Буратіно» Дубинського був суто ситуативним і збігся випадково з активними діями НАБУ та САП, яскраво освітленими у ЗМІ у вигляді, наприклад, наступної їх спільно зробленої фотографії.
На цьому історичному знімку фотографа, який працює одразу на дві родинні організації, НАБУ та САП, показано, як у столиці однієї з європейських країн евакуюють «мерседес», який нібито належить Андрію Анатолійовичу Гмиріну:
Адвокат Андрія Анатолійовича Гмиріна, Євгеній Миколайович Пеліхос , доктор філософії в галузі права, підтвердив, що, дійсно, на цьому автомобілі переміщався європейськими дорогами його нинішній клієнт, що перебуває в бігах.
Синхронно з аналітикою «козирка» Олександра «Буратіно» Дубинського 23 листопада 2024 року у французькій стороні публікується повідомлення про те, що Андрія Гмиріна «заарештовано і допитано в Ніцці».
Французьке видання стверджує, що Андрій Анатолійович є українським чиновником і підозрюється в Україні в корупції на суму 23 мільйони євро, а також прогнозує, що «у понеділок буде розглянуто питання щодо його можливої екстрадиції до України».
Але ж Андрій Гмирін давно не є українським чиновником!
«В Україні Гмиріна звинувачують у великому шахрайстві, привласненні державної власності та численних корупційних злочинах», – підводить підстави для екстрадиції Андрія Анатолійовича Гмиріна «Facta.Media» («Медіафакти»).
«Міжнародне інформаційне агентство «Facta.Media» висвітлює події у Франції та за її межами. Основна мета нашої агенції – повернення Франції її колишнього впливу на глобальний інформаційний простір», – позиціонує видання. Повертаючи Франції її колишній вплив на глобальний інформаційний простір переспівами та повторами українських ЗМІ, Міжнародне інформаційне агентство із Франції зазначає, що Андрій Гмирін у Франції «володіє активами на мільйони євро, у тому числі яхтою та віллою на Французькій Рів’єрі, які вже були заарештовані на вимогу України». Якими ще французькими активами, крім яхти та вілли, «на мільйони євро» володіє Андрій Анатолійович, видання чомусь замовчує. І навіщось переключається на його сім’ю:
«Сім’я Андрія Гмиріна володіє щонайменше трьома компаніями в Об’єднаних Арабських Еміратах. У квітні 2023 року одна з їхніх (ймовірно, під «їхніми» мається на увазі сім’я? – Авт.) дубайських компаній заснувала у Франції компанію GFD COTE D’AZUR ( «ЛАЗУРНИЙ БЕРЕГ»), яка придбала віллу і п’ять земельних ділянок на Французької Рів’єрі приблизно за 5 мільйонів євро.
Тобто, якщо в попередньому абзаці організація, що повертає Франції її колишній вплив на глобальний інформаційний простір, – Міжнародне інформаційне агентство «Facta.Media» стверджує, що саме Андрій Гмирін володіє віллою, то в абзаці наступному виявляється, що вілла належить якійсь родині Андрія Анатолійовича. І на цю віллу у серпні 2024 року справедливий французький суд наклав:
«… наклав арешт на це майно у рамках кримінального розслідування в Україні».
Не роз’яснюючи читачам, що мається на увазі під поняттям спочатку «родина Гмиріна», а, далі – «родина Гмиріних», «Facta.Media», продовжує змінювати свої первісні твердження про те, що Андрій Гмирін володіє, крім вілли, яхтою:
«Сім’я Гмиріних також придбала яхту Cranchi Settantotto 78 («Краби сімдесят вісім 78» – дослівний переклад із оригіналу статті – Авт.) вартістю 5,5 млн. євро через компанію GFB COMPANY LTD, зареєстровану на Британських Віргінських островах».
Тобто яхта належить не Андрію Гмиріну, а компанії GFB COMPANY LTD? І хто ж власник цієї компанії?
“Ця компанія належить, за даними Bihus.Info , українцю Євгену Головіну, бізнес-партнеру Гмиріна в Дубаї”.
Отже, яхту купив на свою компанію Євген Головін. Українець. Але точно її купив за 5,5 млн євро не Андрій Гмирін.
Далі «Facta.Media» навіщось, повторюючи твердження та переспіви українських ЗМІ, переключається на батьків Андрія Анатолійовича:
“Батьки Гмиріна також володіють бізнесом у Хорватії, пов’язаним з нерухомістю, в їхніх фінансових документах фігурують мільйони євро”.
Не уточнюючи кількість цих мільйонів євро, “Facta.Media” вказує, що вони фігурують у фінансових документах. Тобто є офіційно заробленими, із сплаченими податками.
«Чим відомий Андрій Гмирін і як йому вдалося втекти з України зі вкраденими державними коштами?», – ставить собі питання «Facta.Media», і тут же на нього саме і відповідає:
«Гмиріна звинувачують в організації складних схем розкрадання державних коштів, у тому числі Одеського припортового заводу та Об’єднаної гірничодобувної компанії».
«Facta.Media» не уточнює, хто звинувачує Гмиріна. І якщо для «Facta.Media» нібито організовані Андрієм Гмиріним «схеми розкрадання державних коштів» є «складними», то як це Міжнародне інформаційне агентство допоможе Франції повернути її колишній вплив на глобальний інформаційний простір? Адже, як стверджує «Facta.Media , Андрій Анатолійович «покинув Фонд держмайна у 2017 році».
Отже, 2020 року він точно не був чиновником. Але, залишивши Фонд, Андрій Гмирін «продовжував впливати на стратегічні призначення та управління приватизацією».
«Ці схеми («складні» – Авт.) завдали українській державі мільярдних збитків, завдаючи при цьому величезних прибутків їхнім учасникам».
«Facta.Media» якось призабули, що якщо держава втратила деяку кількість мільярдів, то саме ця втрачена деяка, але точна кількість мільярдів і має стати конкретним прибутком учасників цих схем.
«Роль Гмиріна у цих справах стала надбанням громадськості після поспішного відходу голови Фонду держмайна Дмитра Сенніченка, який також був замішаний у цих схемах».
Дмитро Сенніченко оголосив про свій «поспішний відхід» 18 листопада 2021 року. Його було звільнено ВРУ лише 17 лютого 2022 року.
На посаді голови ФДМУ він кілька разів заявляв про те, що на його адресу надходять погрози фізичного знищення. Він тричі офіційно заявляв про те, що йому тричі пропонували хабарі $5 млн., $800 тис., $100 тис.
За цими його заявами було відкрито кримінальні провадження, хабародавців було затримано та заарештовано. Та й сам держсекретар США Ентоні Блінкен говорив, що Дмитро Сенніченко є «прикладом успішної боротьби з корупцією в Україні».
Далі «Facta.Media» остаточно втрачає довіру у читачів:
“Хоча Гмиріну вдалося непомітно перевести вкрадені кошти за кордон, його показна поведінка в Європі з купівлею предметів розкоші викликає питання”.
“Facta.Media” очевидно не знає, що непомітно перевести гроші через банківські рахунки неможливо. Якщо цього не помітили звичайні громадяни України чи Франції, то це нормально. Якщо це своєчасно не помітили правоохоронці, то, значить, у них не було причин і приводу помічати ці перекази. А його «показна поведінка», як зазначалося вище, є уявою «Facta.Media» на підставі розслідувань українських ЗМІ.
«Слідчі також запитують, як він залишив Україну, незважаючи на статус розшукуваної людини», – запитує (ймовірно, за довіреністю) від імені українських слідчих «Facta.Media».
Думаю, жодного секрету для уявних «Facta.Media» слідчих тут немає.
І, підбиваючи підсумки свого листопадового (2024 року) виступу, «Facta.Media» таврує печаткою ганьби українську владу у повному складі:
«Ця справа (не уточнюючи, про яку справу раптом йшлося – Авт.) викликає сумніви в тому, як українська влада справляється з масштабними корупційними скандалами. Незважаючи на незаперечні докази та конфіскацію активів за кордоном, кілька ключових фігур, пов’язаних із цими схемами, спокійно живуть за межами України, що породжує спекуляції щодо співучасті на найвищому рівні».
Сумнівалася анекдотична японська співачка Якасука, виконуючи пісню «Чи я тому дала?», назва якої анонсувалася на афішах як «Сумнів».
Сумнів викликає саме саме «ця справа». І ось чому.
Справа «Клопи». «Джоні» та «Боні»
Будучи в СІЗО Києва, «козирок» Олександр «Буратино» Дубинський, народний депутат України в ув’язненні, опублікував, звинувачуючи Андрія Анатолійовича Гмиріна як одного з головних реальних правителів України, матеріали якоїсь цікавої справи, яка ставить під сумнів легітимність цілої каральної організації під назвою НАБУ. Тієї самої, яка нині переслідує як Андрія Гмиріна, так і його так званих спільників.
11 липня 2017 року старший оперуповноважений 3 відділу 3 управління ГУ БКОЗ СБ України старший лейтенант Грушевський Т.П., уважно розглянувши якісь матеріали, виніс постанову про заведення контррозвідувальної справи «Клопи» за № 8715.
Перед винесенням цієї ухвали старший лейтенант Грушевський Т.П. встановив, що підставами для контррозвідувальної діяльності є наявність достатньої інформації, яка була отримана в установленому законом порядку, яка потребує перевірки за допомогою спеціальних форм, методів та засобів того, що громадяни України Ситник Артем Сергійович, директор НАБУ та Углава Гізо Тристанович , перший заступник директора НАБУ, причетні до діяльності спецслужб.
По Т.П. Грушевському, якимись спецслужбами США у 2014 році було ініційовано створення в Україні антикорупційного правоохоронного органу з широкими повноваженнями.
Ці не зазначені старшим оперуповноваженим і старшим лейтенантом спецслужби США для лобіювання цього питання залучили таких громадських діячів, як В. Шабунін, Я. Юрчишин, Д. Каленюк , Є. Соболєв, М. Найєм , С. Лещенко, які систематично одержують грошові кошти від іноземних спецслужб.
За сприяння всіх цих перелічених вище громадських діячів було розроблено та прийнято ВРУ Закон «Про Національне антикорупційне бюро України». Цим законом НАБУ наділялося виключним правом щодо розслідування кримінальних проваджень, відкритих щодо високопоставлених посадових осіб та суддів.
Як тонко та справедливо зауважив старший лейтенант Грушевський Т.П., такі повноваження, надані НАБУ, дають необмежені можливості щодо вербування зазначеної категорії осіб, тобто суддів та високих посадових осіб.
Той самий ухвалений ВРУ Закон встановлює порядок відбору керівників та співробітників у НАБУ. І згідно із Законом, при призначенні основну роль грав і грає Рада громадського контролю, яка (Рада) складається в основному з членів, які живуть на грантові кошти.
За тонким уважним висновком старшого оперуповноваженого Грушевського Т.П., для того, щоб встановити повний і беззастережний контроль над керівництвом та співробітниками НАБУ, деякими представниками спецслужб США було прийнято рішення про те, щоб призначити на посаду першого заступника директора НАБУ громадянина Углаву Г.Т.
Як зауважує старший лейтенант Грушевський Т.П., Углава Г.Т. був завербований спецслужбами США (відразу і декількома? – Авт.) ще під час роботи в прокуратурі Грузії.
Завербований Углава Г.Т. щомісяця отримує від спецслужб США грошову винагороду у $50 тисяч, які переводяться йому на безособові рахунки в закордонних банках.
12 лютого 2015 року під тиском уже народних депутатів Є. Соболєва та С. Лещенка для призначення Углави Г.Т. було внесено зміни до Закону «Про Національне антикорупційне бюро України». Відповідно до цих змін заступники директора НАБУ звільняються від конкурсного відбору, встановленого для всіх співробітників НАБУ.
Ці зміни народні депутати «протягли» через те, що колишній прокурор Грузії Углава Г.Т. не відповідав конкурсним вимогам, бо не знав української мови та українського законодавства. Тобто першим заступником директора НАБУ став явний беззаконник.
16 квітня 2015 року на посаду директора НАБУ було призначено А.С. Ситника. За завданням спецслужб США Углава Г.Т. завербував Ситника А.С. та познайомив останнього з представниками цих спецслужб в Україні.
Ситник А.С. підписав договір про співпрацю зі спецслужбою США і, як і Углава Г.Т., став отримувати грошову щомісячну винагороду на знеособлені карткові рахунки.
А. Ситник, та Г. Углава систематично, один-два рази на тиждень, відвідують посольство США в Україні. Вони також виїжджають на зустрічі із кураторами за межі України для отримання завдань та координації дій у НАБУ.
І тут старший лейтенант Грушевський Т.П. заявляє, що «більшість резонансних кримінальних проваджень НАБУ щодо українських високих посадових осіб, політиків та бізнесменів відкриваються за вказівками спецслужб США».
Як ілюстрацію до своєї заяви, старший оперуповноважений Грушевський Т.П. наводить справи щодо М. Мартиненка та О. Онищенка. Старший лейтенант упевнений, що ці справи були суто економічними і були відкриті виключно для ліквідації Мартиненка та Онищенка як впливових політиків та бізнесменів з метою зайняття їхнього місця американськими компаніями чи компаніями з великим американським капіталом у пріоритетних сферах економіки України.
Наприклад, М.В. Мартиненко від 1998 року впливав на діяльність атомно-промислового комплексу України. Величезна частина грошей цього комплексу витрачається на закупівлю ядерного палива.
Українські реактори типу ВВЕР-1000 та ВВЕР-440 використовують російське ядерне паливо, яке виробляє АТ «ТВЕЛ» ДК «Росатом», який має монопольне право на технологію цього виробництва.
За президента В.А. Ющенко фахівців ДП «Енергоатом» зобов’язали розпочати проект кваліфікації ядерного палива та провести досвідчені випробування збірок американської компанії Westinghouse.
Але, незважаючи на виконану роботу, українські атомники, а також М. Мартиненко «залишалися консервативними у своїх поглядах на постачальника ядерного палива на українські АЕС і продовжували виконувати контракти з російським підприємством».
Щоб просування на український ринок продукції американської компанії Westinghouse, Ситник А.С. та Углава Г.Т. отримали специфічну вказівку від спецслужб США. НАБУ під їхнім керівництвом мало організувати кримінальне переслідування Мартиненко М.В. з метою усунення його від керівництва комітетом ВРУ з питань паливо-енергетичного комплексу та, відповідно, зменшення його особистого впливу.
Водночас, з метою усунення конкурента газової компанії «Бурисма», за аналогічним завданням спецслужб США НАБУ відкрило кримінальне провадження щодо О.Оніщенка, чиї компанії займали значну частину газового ринку України.
О.Оніщенко потрапив під роздачу спецслужб США через те, що одним із співвласників компанії “Бурисма” є син колишнього на 2017 віце-президента і на 2025 роки екс-президента США Джо Байдена – Хантер Байден.
Старший лейтенант Грушевський Т.П. так і вказав: «Хантер Байден – співвласник «Бурисми»».
Але спецслужбам США заважав у цьому газовому заході генеральний прокурор України В. Шокін, який уважно стежив за активним розслідуванням кримінальних проваджень щодо іншого співвласника «Бурисми» – М. Злочевського. Ці справи слід було закрити.
Американські спецслужби США за участі Джо Байдена розгорнули кампанію з дискредитації В.М. Шокіна і підказали МВФ, який виділяв черговий транш Україні, що за виділення цих грошей потрібно висунути умову про звільнення В. Шокіна з посади генпрокурора України. Внаслідок цього іноземного тиску В. Шокін написав заяву про звільнення.
Звільнивши гепрокурора, НАБУ під керівництвом агентів спецслужб США А. Ситника та Г. Углави вимагало у ГПУ кримінальні провадження щодо М. Злочевського та закрило їх.
І, як визначив старший лейтенант Грушевський Т.П., перелічені вище дії Ситника А.С. та Углави Г.Т. свідчать про співпрацю директора НАБУ та його першого заступника з іноземними спецслужбами та виконання їхніх завдань на користь іншої країни.
А, визначивши це, старший оперуповноважений 3 відділу 3 управління ГУ БКОЗ СБ України Грушевський Т.П. ухвалив:
1. Завести стосовно Ситника Артема Сергійовича та Углави Гізо Тристановича контррозвідувальну справу за ст. 111 КК України («державна зрада»).
2. З метою дотримання належних умов конспірації справі надати умовну назву «Клопи», а об’єктам умовні найменування: Ситник О.С. – «Джоні», Углава Г.Т. – «Боні»…
Того ж дня, 11 липня 2017 року, ухвалу затвердив перший заступник голови Служби – начальник ГУ БКОЗ СБ України генерал-лейтенант П. Демчина .
