Юрій Віталійович Луценко був запрошений на «Велику політику» Євгенія Кисельова, де про справи міських звітував в.о. мера Харкова Геннадій Адольфович Кернес.
Юрик ретельно готувався до свого виступу. І, хоча тема «Великої політики» того вечора була присвячена харківському інциденту зі знищенням парку і побиттям екологів, Юрій Віталійович, бризкаючи слиною, обрушився з лавиною критики персонально на Геннадія Адольфовича. Обрушився, використовуючи компромат, здобутий ним у рангу міністра внутрішніх справ країни.
Але, будучи від природи боягузливим, «термінатор», як йому думалося, дипломатично, не називав прямо прізвища «Кернес», а розповідав про якогось «кримінального авторитета Гєпу, раніше судимого, з довідкою про шизофренію».
Тобто, зробив так, щоб всі розуміли, що мова йде про присутнього в телестудії Геннадія Адольфовича Кернеса.
Треба віддати належне в.о. мера. Він не піддавався на провокації колишнього головного міліціонера країни, чим привів останнього у стан істерики.
Євгеній Кисельов, як і належить метру світової журналістики, прихильно потурав тираді Юрія Віталійовича.
Проте хоробрість Юрике почала випаровуватися, а підгузник, одягнений їм перед початком передачі, додав у вазі, коли Юрій Віталійович почав розповідь про те, що Гєпа постачав наркотики в якісь «високі кола», і що через «цей кокаїн» один з представників цих високих кіл «потрапив до реанімації».
Цим повідомленням Юрик заінтригував не тільки телеглядачів, але і Євгенія Кисельова, який з жахом подумав про те, що з’їхав з котушок екс-міністр. Але – спасибі підгузнику! – той вчасно подав сигнал у збуджений мозок послідовника Езопу, а народ не почув прізвища високопоставленого наркомана!
Передача закінчилася. Гордий собою Юрик готувався покинути поважну телестудію, коли до нього підійшов Геннадій Адольфович. Охоронці-тілохоронці дружно побудували своїми тілами міцну стінку між опонентами. І тоді Адольфович, серед тривалого нецензурного спічу, вимовив фразу, від якої підгузник Юрика перетворився на важенний, непридатний до подальшого використання, пакет:
– Ну, ти догрався!
Євгеній Кисельов продовжував підтримувати свій спосіб метра світової журналістики, і спостерігав за заклятими друзями з боку. І побачив багато цікавого.
Юрій Віталійович миттєво знівечився. Замість вигляду «термінатора» перед публікою стояв наляканий, з тремтячими руками і губами, бешкетник, не розумів, що він взагалі повинен робити в даній ситуації.
Кернес велично пішов. Луценко, хвилюючись, намагався про щось незв’язно говорити з оточенням. Але всі розуміли, що Віталійович чекає, поки від студії від’їде кортеж Адольфовича.
Як кажуть, час лікує. Юрія Віталійовича воно вилікувало дуже швидко, і скоро він вже оповідав, сміючись, журналістам, що Кернес не вперше погрожує йому. І, вже без опонента, хизуючись, він видавав державну таємницю про те, що багато хто з української еліти залежні від наркотиків:
– За ознаками, я бачу таких і у Верховній Раді, і в телевізорі, на політичних ток-шоу. На жаль, багато!
На жаль, Юрій Віталійович, підвладний сигналам свого підгузника, знову не назвав жодного прізвища! Пропонуючи, таким чином, за ознаками, яскраво вираженим на його обличчі, вгадати, а що вживає, як представник цієї самої еліти, особисто він.
