Якщо «Стамбул — місто контрастів», то можна сміливо після майже дев’яти років війни стверджувати, що Київ — місто дезертирів. Віталій Володимирович Кличко, отримуючи у 2014 році з рук Дмитра Васильовича Фірташа київський стіл навряд чи міг припустити, що зіткнеться з неконтрольованим напливом ухилістів, дезертирів, кримінальних елементів з усієї України і не тільки. Проте це сталося.
Дезертирство, крім того, що є злочином особи стосовно держави, своєю безкарністю подає негативний приклад руху патріотичному. Втікши з військової частини перед відправкою на фронт, Олексій Васильович Цубера причаївся в рідному місті.
Вдень він відвідував стаціонар «лікарні № 9», а вечорами, наважившись і побачивши, що Київ переповнений такими ж, як він, дезертирами та ухилистами, брав участь у звичайних молодіжних заходах.
У військовій частині, яка на той час була вже на передовій, у районі Попасної, про Олексія його товаришів по службі розпитували представники військової прокуратури, але зрозумілої відповіді так і не отримали, хоча кілька бійців були з ним практично щодня на зв’язку. Майбутній молодший лейтенант запасу Олексій Цубера запевняв товаришів по службі, що в нього все гаразд і скоро його комісують, бо його рідний брат, Ігор Васильович Цубера, вже з усіма домовився.
Через свою дружину, Юлію Юлдашевну Цуберу, яка, у свою чергу, була на прямому зв’язку, за її точною характеристикою, із закарпатською мафією, Ігор Васильович насправді про все і з усіма домовився. Механізм домовленостей був дуже простим.
Військова прокуратура Закарпаття не активізується у пошуках дезертира солдата Олексія Цубери. Відповідно, Олексія Васильовича не шукають місцеві, закарпатські СБУ та ДБР, які, у свою чергу, не смикають командування військової частини, з якої втік дезертир. Тим часом Олексію роблять операцію на очах, а потім, за допомогою Юлії Юлдашевни Цубери та Андрія Аркадійовича Новікова, через ВЛК відправляють його на громадянку з “білим квитком”.
Так званий «білий квиток» насправді складається з двох документів і виглядає так (нам вдалося видобути від власного джерела у військкоматі як зразок для статті копію дійсного «білого квитка»):
Цей механізм зацікавив деяких товаришів по службі Олексія Васильовича. Щоправда, варто зазначити, що ці деякі товариші по службі вже зверталися до колег закарпатської мафії з того ж регіону, але ті, навіть узявши у них гроші на вирішення питання щодо демобілізації бійців, не змогли нічого вирішити. Гроші по-чесному повернули.
Товаришів по службі було четверо. Троє харків’ян та киянин.
Миколі Валерійовичу Космодем’янському, киянину, тридцять два роки. Він жодного дня не служив у армії. Більше того, він не мав до тридцяти двох років навіть військового квитка. Тобто шість хвиль попередньої, з 2014 року, мобілізації промайнули над Миколою Валерійовичем, навіть побічно його не зачепивши.
На питання, як йому вдалося до такого поважного призовного віку багаторазово «закосити» від служби в армії та ухилитися від почесного обов’язку захищати Україну, Миколи Космодем’янський відповів правдиво та просто:
– Ховався і не жив удома.
Якби Микола Валерійович був більш завбачливим, він і цього разу вислизнув би від мобілізації. Але, втративши уклоністське чуття, Микола Космодем’янський разом із дружиною та дітьми спробував вислизнути назавжди за кордон.
Прикордонники виявили пильність. Дружину з дітьми пропустили, багаторічного ухиліста затримали та відправили до Тячівського військкомату.
06 березня 2022 року, в той самий день, Микола Валерійович Космодем’янський був поставлений на облік і знятий з цього ж обліку згаданим вище військкоматом. Хоча перший у його житті військовий квиток новоспечений призовник отримав аж 20 квітня 2022 року, тобто за 5 днів до отримання ним посвідчення на відрядження на фронт.
За що отримували свої зарплати військкоми Києва протягом усіх років незалежності України, якщо вони не змогли поставити на облік ухиліста Миколи Космодем’янського, – питання риторичне. Але й тепер, прибувши на фронт, Микола Валерійович, призначений водієм мінометної батареї, докладав максимум зусиль, щоби з цього фронту втекти.
Харків’янин Єршик Ігор Володимирович, який на два роки молодший за Миколу Космодем’янського і опинився разом з ним на передовій, свій військовий квиток отримав 30 травня 2013 року, тобто у 21 рік. Його теж десь носило вітрами змін планетою. Але він був більш завбачливим, ніж його однополчанин, водій мінометної батареї Микола Валерійович Космодем’янський. У квітні 2010 року, після досягнення ним вісімнадцятирічного призовного віку, Ігоря Володимировича рішенням медкомісії при Комінтернівському військкоматі міста Харкова було визнано непридатним до військової служби у мирний час.
Але, як тільки почалася війна, Ігор Володимирович Єршик вирішив удосконалити сам себе і сховатися на Закарпатті на період воєнного часу. Там його і призвали до армії та відправили на фронт, визначивши 04 березня 2022 року через Тячівський військкомат до мінометників.
Там же у компанію до мінометників на Закарпатті прибився ще один мешканець Харкова, Сергій Олександрович Зозуля. Військовий квиток Зозуля отримав у травні 2011 року, у тому ж таки Комінтернівському військкоматі. На відміну від Ігоря Єршика, Сергій Олександрович у 2010 році закінчив Академію міського господарства і, перед отриманням військового квитка, отримав довідку про те, що у нього не все гаразд зі здоров’ям. Довідка ця, як і попереднім товаришам по мінометній батареї, не допомогла, йому довелося вирушити на фронт.
Четвертий із цього квартету, Андрій Олексійович Рафф, харків’янин, мало того, що отримав військовий квиток у віці двадцяти років у тому ж таки Комінтернівському військкоматі Харкова, але ще й навчався разом із Сергієм Зозулею у тій же Академії міського господарства. У травні 2011 року йому військкомом було присвоєно військове звання «солдат», а 04 березня 2022 року той самий Тячівський військком призначив його кулеметником.
У Андрія Олексійовича Раффа, єдиного з цієї трійці харків’ян, не було протипоказань до військової служби у мирний та воєнний час.
Так ось, мінометно-кулеметний квартет з одного киянина та трьох харків’ян, натхненних героїчним прикладом дезертирства Олексія Васильовича Цубери, теж захотів залишити лави ЗСУ. Тільки покинути не дезертирським способом, а через мафіозний канал Юлії Юлдашевни Цубери та Андрія Аркадійовича Новікова. Головним організатором і контактером між замовниками та виконавцями виступив саме Олексій Васильович Цубера: його товариші по службі хоч знали, нехай лише кілька місяців.
Обмовили умови і насамперед цінник. Якщо майбутнього молодшого лейтенанта запасу Юлія Юлдашевна Цубера по-родинному обіцяла комісувати із ЗСУ лише за $ 2 000, то кожному з квартету було запропоновано заплатити до мафіозної каси по $ 10 000.
Цінник передбачав, що спочатку кожен кандидат на комісію вносить по $ 6 000, які мають призначатися для силовиків, які керують Закарпаттям. Інші $ 4 000 з кожного Юлія Юлдашевна та Андрій Аркадійович мали розділити між собою та медиками з ВЛК.
Цей цінник був узгоджений і влаштовував обидві високі сторони.
Оскільки мінометники і кулеметник, які готувалися до комісії, були на передовій, гроші в загальній сумі $ 24 000 Ігореві Васильовичу Цубері на банківську картку пересилали близькі родичі бійців, а деяка частина грошей була передана Ігорю Васильовичу через його брата, дезертира Олексія Цуберу. Тобто мало того, що майбутній молодший лейтенант запасу дезертував з військової частини перед відправкою на фронт, він ще й втягував у дезертирство товаришів по службі.
Найпримітніше в цій ситуації те, що гроші в сумі $ 24 000 були силовиками отримані, і квартет майбутніх конфіскованих з фронту бійців ось-ось мав прибути до частини на Закарпатті. Олексія Васильовича Цуберу теж включили до цієї групи як навантаження до основного пакету. Але тут сталася неприємність.
Один із керівників силового відомства Закарпаття отримав повідомлення (кажуть, що усне повідомлення) про те, що двоє з п’яти членів кандидатів на комісію були класичними «торпедами». На умовах анонімності (та й коли на Закарпатті силовики всіх родів військ та організацій когось боялися!) відкрито і з нецензурними висловлюваннями було сказано, що «стукають» контррозвідці саме Микола Космодем’янський та Ігор Єршик.
Водночас, силовиками претензії було висунуто Ігореві Васильовичу Цубері, який не перевірив кандидатів на комісію. Як згодом виявилося, до кінця червня 2022 року Ігор Цубера не тільки не знав, хто, кому і на кого стукає, але цих стукачів він не знав в обличчя.
Паралельно з цими претензіями Ігор Васильович почав отримувати телефоном загадкові повідомлення, які дуже його налякали. А ще паралельніше, Ігор Цубера разом зі своїм батьком, Василем Юрійовичем Цуберою, відчуваючи свою провину за те, що змусили брата та сина, Олексія Цуберу, дезертувати, організували кілька перевірок з Києва на тих самих силовиків, яких просили відкликати та комісувати вищеназваних. бійців із фронту.
– Нехай розберуться спочатку з Ігорком, – їдко зауважив силовик, якого довелося на рівні Володимира Олександровича Зеленського переміщати із Закарпаття до іншої, зовсім не прибуткової під час війни області.
Наприкінці червня 2022 року двоє мінометників, Микола Космодем’янський та Ігор Єршик, які чомусь уже місяць вшивалися в Києві, вперше познайомилися з Ігорем Цуберою. А він, відповідно, із ними.
Від допомоги повернути їм взяті через закарпатську мафію силовиками гроші дует мінометників, який спочатку погодився з пропозицією, через три години після домовленості відмовився. На питання, як вони цілий місяць перебувають не на фронті, а у Києві, обидва не захотіли відповідати. Натомість розповіли, що мінометній справі їх почали навчати лише через місяць після відправлення на фронт уже після ротації.
– Втрати у нас були невеликі, – розповідав Ігор Єршик. – Двоє «двохсотих», і двоє потрапили в полон.
– Точно, – підтвердив Микола Космодем’янський.
– Навіщо Ігор Цубера брав гроші, якщо з його братом така ситуація? – Запитували мінометники.
Питання, звісно, цікаве. Але, як згодом виявилося, Ігор Васильович Цубер таки написав їм боргові розписки.
Отримати бодай копії цих документів не вдалося. Начебто розписки написані на Ігоря Єршика та ще двох харків’ян.
Микола Валерійович Космодем’янський чомусь не захотів, щоб розписка на $ 6000 була написана на його ім’я. Мабуть, його «конторський» куратор підказав йому розумну думку. Натомість борговий папір був написаний на його рідного, як кажуть, тестя. Вдалося добути фото цієї розписки саме в тій формі, як і публікуємо:
Цікаво було б дізнатися, чи вказано у розписках, за що отримував гроші від зовсім незнайомих йому людей Ігоря Васильовича Цубера? Адже просто в борг грошей він не брав, та й взагалі у мінометників та кулеметників у борг не брав ні цента.
Що скаже на це мафія в особі Юлії Юлдашевни Цубери та Андрія Аркадійовича Новікова? Тим більше, що ще, окрім цих п’ятьох бійців, щонайменше троє ухилістів віддали через Діму з Борщагівки гроші авансом екс-прокурору Закарпаття та манікюрниці. Але, як і п’ятьох ухилістів, поки що сховати полум’яних патріотів за медичні довідки їм не вдалося.
А що ж із операцією на очах Олексія Васильовича Цубери, термінової та необхідної на кінець травня 2022 року? Виявилося, що не така вже вона й термінова, тим більше необхідна. І очні оболонки не мають наміру луснути від перенапруги:
– Ми не робитимемо операцію, – заявив Ігор Васильович Цубера, – тому що якщо її зробити, медична комісія визнає його придатним до служби у воєнний час.
Наприкінці липня 2022 року поліцейські Закарпаття відвідали родичів Олексія Васильовича Цубери у його рідному селі Дубове. Звичайно, його там не знайшли, бо він ховається у Києві.
– Навіщо мені чиясь допомога, – розповідав у серпні 2022 року Василь Юрійович Цубера, забувши, що він зробив наприкінці квітня того ж року. – Я й сам переведу Олексія до війська в тил, до Бучі, хай там розгрібає завали…
Завжди здавалося, що військовослужбовця в інше місце служби переводять наказом командування ЗСУ. Даремно здавалося. Щонайменше свого сина, до того ж дезертира зі стажем, визначає на службу, забирає з неї і відновлює в потрібному йому місці і в потрібний час Василь Юрійович Цубера!
Таке також буває! Тим більше, що для члена мафії Юлії Юлдашевни Цубери він уже не тато, а Василь Юрійович. Адже це зовсім інший рівень високих сімейних відносин.
А екс-прокурор, адвокат, він же представник закарпатської мафії Андрій Аркадійович Новіков, кажуть, також давно не за кордоном, а в Києві. У нелегальному становищі.
Адже Київ нині, як відомо, — місто дезертирів. І у Віталія Володимировича Кличка, після нещодавньої зустрічі Девіда Брауна (Давида Арахамії) з Дмитром Васильовичем Фірташем у Відні, висока ймовірність втратити посаду начальника київського столу. Що, на жаль, не зменшить кількість дезертирів, ухилістів та криміналу у столиці. Цим патріотам і блекаут не завада!
