Донедавна, а саме до 22 грудня 2022 року, я не знав, що мій давній друг Юріке´ (Юрій Віталійович Луценко) є сером. Ми познайомилися під час його другого терміну (на його новій старій посаді) на території бази відпочинку на Прикарпатті, куди він, який був міністром внутрішніх справ України, приїхав на святкування дня народження місцевого, так би мовити спортивного «авторитета» з 90-х.
На тій зустрічі міністра Юрія Віталійовича Луценка, як і належить відповідно до його високого рангу, супроводжували кілька джипів місцевої обласної міліції з місцевими начальниками, які сиділи в цих джипах, і яким, ймовірно, більше не було чого робити, як супроводжувати свого міністра на п’янку. На той раз Юрій Віталійович вразив оточення та підлеглих присутністю наявності у нього міцного здоров’я та стійкого імунітету до алкоголю.
Слід зазначити, що на п’янку міністр Луценко прибув у супроводі дружини, в недалекому майбутньому визнаною жінкою третього тисячоліття, і сина Олександра («Сашу закрив!»). Для чого дружина та син супроводжували Юрія Віталійовича у цій поїздці, офіційні документи не говорять. Тим не менш, у зв’язку з мінливою погодою прикарпатською, на Ірині та Саші були міліцейські теплі бушлати, щоправда, без погонів та інших знаків міліцейської відмінності. Тобто щойно видане ним зі складу нове, ніким не ношене, обмундирування.
Цілком імовірно, що ця сімейна поїздка Луценка під прикриттям міліції була пов’язана з деякими фінансовими інтересами? Як розповідав мені раніше високий міліцейський чин із тодішнього Дніпропетровська, одразу після свого призначення на посаду міністра МВС Юрій Віталійович відвідав із офіційним начальницьким візитом це славне місто. Спочатку офіційно днем. Потім продовжив неофіційну частину під покровом темряви.
Прикриваючись цим темним покриттям, з інтервалом о півтори годині, на побачення до міністра тет-а-тет і по черзі заходили місцеві кримінальні авторитети (тоді ще не заборонені законодавчо) з баулами в руках. Високий міліцейський чин стверджує, що у цих баулах було запаковано величезні суми в іноземній зеленій валюті.
Цих чи подібних до них баулів у прикарпатській базі відпочинку я не побачив. Натомість, не ховаючись від численних відпочивальників, місцеві менти діловито перевантажували зі своїх джипів ящики та пакунки з продуктами та чимось, широкому колу заздрісних очей невідомим, у багажник джипа, на якому примчала, а вранці й помчала у невідомому напрямку згуртована родина Луценків.
Розважливе життя міністра Юрія Віталійовича було відзначено, наприклад, його непримиренною боротьбою не тільки колишнього, а й вічного комсомольця («не розлучуся з комсомолом, буду вічно молодим!») з фашистами в аеропорту Франкфурта, до речі, за участю того самого сина Сашка. У результаті відправлений німцями до Сеулу, по дорозі назад Юрій Віталійович разом із сином не ризикнув повертатися через ненависний йому Франкфурт, а прилетів навіщось до Москви. Злі язики злих людей, які ненавидять за щось міністра Луценка, зазначали, що нібито Юрій Віталійович просив тодішнього президента РФ захистити його від претензій німецького правосуддя через Ангелу Меркель. І, правили теревені ті самі злі язики, прохання в Кремлі було почуте і задоволене.
Особисто я в це не вірю. Не міг наш полум’яний патріот і мій друг Юріке´ просити про допомогу потенційного ворога нашої країни. Тим більше, що друг цього ворога на прізвисько «Хам» таки засудив Юрія Віталійовича на серйозний табірний термін (потім, щоправда, чомусь і несподівано для всіх звільнив!).
Звільнений із місць ув’язнення та від шиття рукавиць колишній міністр та зек Юрій Луценко під час нового (другого) Майдану піднявся за допомогою однодумців на трибуну. І тут натовп протестувальників видихнув потужно і голосно: «Зека геть!».
Переляканий мій друг Юріке´ спішно рвонув з підмостків, але чиясь мужня рука втримала його, а чиєсь мужнє обличчя пояснило йому: «Це не про тебе!». І Юрій Віталійович залишився на трибуні. І поступово звикав і дедалі менше реагував на гасло «Зека геть!». І вже заявляв голосно, що ось-ось особисто привезе маніфестантам і демонстрантам велику партію зброї, щоб чинити збройний опір міліціонерам, які підтримували зека на прізвисько «Хам».
Парадокс, який полягає в тому, що колишній міністр МВС стрілятиме у своїх колишніх підлеглих, «беркутівців» та ментів, ні Юрія Віталійовича, ні його оточення не бентежив. Головне, що зброю вчасно підвезли, і вона була вчасно застосована. Дався взнаки струс мізків, отриманий моїм другом Юріке´ від «беркутівців» у ніч з 10 на 11 січня 2014 року біля Києво-Святошинського районного суду. Ймовірно, ця ж обставина (струс головного мозку) викликала у мого друга нездорові асоціації, коли він, зазирнувши у фотоальбом «Дивізія Галичина», побачив там свою мужню особу:
– Я дивився фотоальбом «Дивізія Галичина». Я випадково його відкрив на одній сторінці, бачу свій портрет. Моя точна копія 8-го класу, лише у німецькій формі. Ваффен СС.
А потім був черговий кар’єрний ривок Юріке´. Його без юридичної освіти призначили Генеральним прокурором України. І невдовзі після призначення, 04 червня 2016 року, Юрій Віталійович як головна посадова особа ГПУ провів зустріч із цілою делегацією конгресменів зі США. Делегацію очолював голова комісії палати представників “Партнерство за демократію” Пітер Роскам.
Напередодні цієї історичної для мого друга Юріке´ зустрічі, щоб уникнути непотрібних питань від американських конгресменів, він підписав рішення про передачу справи щодо розслідування вбивства Гонгадзе, зокрема, в НАБУ. І тому він казав гостям, що прокуратура реформується і всі прокурорські функції щодо проведення слідства передані НАБУ та ДБР.
– Водночас ГПУ має довести до кінця старі справи. Головною з них є справа колишнього президента України Віктора Януковича, – сказав Юріке´.
Тобто справа у вбивстві Гонгадзе для Юрія Віталійовича Луценка була вже не головною. І ось чому.
Може, комусь видасться дивним, але попередник Юріке´ на посаді Генерального прокурора України Віктор Миколайович Шокін у 2015 році активізував розслідування вбивства Георгія Гонгадзе настільки, що готовий був заарештувати Леоніда Даниловича Кучму. І, підготувавши документи, пішов радитися з цього непростого питання до Петра Олексійовича Порошенка, який на той час став нашим елбаси.
Наш елбаси обіцяв генпрокурору Шокіну подумати, а потім швидко злив його пропозицію фігурантам кримінального провадження. У результаті, як казав колишній заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін, справу було продано за ярд доларами, а сам Віктор Миколайович звільнився з ГПУ.
Але наш елбаси, незважаючи на його хоробрість і безстрашність, виявлені ним під час підкорення п’ятого океану, підказав моєму другу Юріке´, щоб він уважно вивчив цю резонансну, але не до кінця розкриту справу і зробив відповідні висновки. Юріке´ витребував справу, йому принесли всі томи. І він почав уважно її вивчати.
За твердженням уже колишніх відставних і високо кимось поставлених прокурорів ГПУ, Юріке´ прочитав усю справу. А потім викликав до себе керівника групи і сказав йому, що, мовляв, зрозумій мене, я двічі був міністром при Юлі, тому приймати рішення не можу з моральних причин.
І відправив кримінальну справу по частинах до НАБУ, ДБР, МВС. Тобто розпорошив цілісне кримінальне провадження.
Певне, конгресменів задовольнило це пояснення генерального прокурора. Ось як описує це сам Юріке´ після шести з половиною років з моменту тієї пам’ятної зустрічі:
“У 2016 році (22 грудня – Авт.) у мене в ГПУ була зустріч з групою американських конгресменів і сенаторів”.
Тобто у нього в ГПУ. Була зустріч. Яка завершилась. Але тут же розпочалася нова зустріч, і у форматі, як і колись із кримінальними авторитетами у Дніпропетровську, тет-а-тет:
«По завершенню старший сенатор зайшов на зустріч тет-а-тет і запитав: “Як довго Україна нас ще дивуватиме? Ви здивували нас 1991 року, оголосивши незалежність, хоча американський президент публічно не підтримував це. Ви здивували нас 2004-го, коли здобули перемогу мирної Помаранчевої революції над териконом грошей і палиць, ви здивували нас у 2014 році, коли голими руками викинули з країни прокремлівського державного зрадника. Скільки ще, сер?”
Хіба хтось із колег або колишніх покровителів Юріке´, включаючи «прокремлівського державного зрадника», що звільнив його з арештантського ув’язнення (пропоную ввести в КК статтю про державних зрадників — Авт.), називав його сером?! Відповідаю: ніхто! Ніхто, окрім самого Юрія Віталійовича Луценка!
І він гідно відповів сенаторові, що запитував чистою американською мовою, теж найчистішою американською (адже зустріч проходила без перекладачів, тет-а-тет):
«Я запитав: “Ви віруючий християнин, сер?”
Є два сера. Американський, зі своїми питаннями, бо перед поїздкою до Юріке´, до нього в ГПУ, американського сера в його американській Америці ніхто не просвітив з приводу дивовижної України. Другий сер, наш, який досі не був сером, зшаленівши від раптово привласненого йому американського звернення, відповів по-одеськи питанням на запитання. Забувши, що якщо американський сер християнин, це автоматично означає, що він вірить у Господа нашого, Ісуса Христа.
“Звичайно!” – вигукнув сенатор.
Спробував би він не вигукнути!
А далі, мій друг Юріке´ (нагадаю, найчистішою американською мовою і, що головне, тет-а-тет!) пояснював американському серу те, що тому не роз’яснили американські фахівці перед поїздкою.
Єдине, що не розповів Юрику тет-а-тет, – про свою відмову довести до кінця розслідування справи щодо вбивства Георгія Гонгадзе через те, що був двічі міністром за прем’єрство Юлії Тимошенко. Тому що, якби він розповів про це серу американському сенатору, той у черговий раз здивувався б і, звичайно, не зрозумів би цього меседжа генерального прокурора, сера Юрія Віталійовича Луценка.
Зате він здивував мене, мій друже Юріке´.
По-перше, тим, що до 22 грудня 2022 року я, як і багато його співвітчизників, не знав, що він є сером з 04 червня 2016 року.
По-друге, своєю фотографією сера на тлі зруйнованого фашистами будинку. Адже показувати те, що ти не зумів захистити, не личить серу і віруючому християнину.
