До мого будинку знову прийшли фашисти. Вчетверте за майже три роки великої війни.
Прийшли вранці, на початку дев’ятої, 26 вересня 2024 року. Загальна чисельність фашистського угруповання становила десять осіб.
Фашисти і цього разу, як і в попередні рази, були хитрі. Вони приїхали автомобілями з українськими номерами, були одягнені як звичайні жителі України і, що найдивовижніше, говорили українською мовою. Щоправда, із переважними елементами змішаного багаторегіонального суржику.
Хитрість ранкових фашистів, що приїхали, полягала в тому, що вони, для початку, заклеїли замкову свердловину і дверне вічко, щоб їх неможливо було побачити з квартири. Зробивши ці типові фашистські маніпуляції, хитруни почали вибивати ногами вхідні двері квартири.
У квартирі в цей час був лише наш син, якому ледве виповнилося вісімнадцять. Через зачинені двері він питав, хто виламує двері і що їм потрібно. Йому фашисти не відповідали і продовжували бити ногами у двері. Він викликав поліцію.
Поліцейський патруль зі знанням своєї справи пояснив синові, що «дверні вічка заклеюють скотчем лише бандити». А двері квартири вибивали поліцейські Голосіївського районного управління поліції Києва.
Тобто це були не зовсім фашисти, а місцеві поліціянти із замашками фашистів. І вже зовсім не заклеюють скотчем дверні вічка зовсім бандити.
Щойно ми з дружиною приїхали на місце нападу нефашистських небандитів на квартиру, на сходовий майданчик піднялися двоє у цивільному одязі, які представилися як Руслан (головний у відділі розкриття вбивств в районі) та Іван (опер). Посвідчення особи не показали. Очевидно, через надзвичайну засекреченість їх особистостей.
Руслан та Іван підтвердили, що двері виламували вони. Безпосередньо бив ногою з розгону у двері поліцейський Роман Валентинович Дмитрик.
Відразу згадалися непохитно впевнені запевнення міністра МВС Ігоря Володимировича Клименка:
«Поліцейський навчений застосовувати зброю і силу проти злочинця, але це не має нічого спільного з окопами, з інженерними спорудами, з діями в складі відділення, взводу чи роти. Стріляти з автомата по злочинцю чи спецназ, який захоплює злочинну організацію, наприклад, − це одне, це дія в місті, але це не те, що дія в полі, лісі і так далі».
Тепер я точно знаю, що мав на увазі міністр Клименко, коли говорив про дію в місті. І також знаю, що Ігор Володимирович точно недооцінює своїх підлеглих, що підтвердив викликаний опером Іваном начальник місцевих дільничних інспекторів Дмитрик.
Щойно вийшовши з ліфта, Роман Дмитрик почав заперечувати, що це він вибивав двері. Руслан та Іван мовчали.
– А ти хто така? – Закричав Дмитрик моїй дружині. Дізнавшись, що вона господиня квартири, замовк.
А потім підтвердив, що двері він вибивав. На прохання пред’явити посвідчення особи поліцейського, Роман Валентинович Дмитрик відкрив свій мобільний телефон і показав, що він перебуває в «Дії».
– Ну, не зламав же двері, – заявив Дмитрик, розвернувся і покотив на ліфті вниз.
“Не зламав”, – це, звичайно, м’яко сказано. Роман Валентинович Дмитрик, стараючись і перестараючись, бив ногою у металеві двері так, що пошкодив замок та злетів номерний квартирний знак. Природно, було неприємно, що він нахамив і навіть не вибачився, але коли наші журналісти дізналися, ким насправді є начальник місцевих дільничних Дмитрик, довелося змінити свою думку про нього і навіть трошки запишатися увагою, наданою нам Романом Дмитриком.
На відміну від працюючих «на землі» Руслана та Івана, Роман Валентинович Дмитрик, професійний вибивач чужих дверей, послідовно був і є ад’юнктом, автором кількох наукових статей та кандидатської дисертації у сфері наукової поліцейської думки.
Поліцейський Руслан чемно роз’яснив, що вони помилилися номером квартири, і вибивати двері Роман Валентинович Дмитрик мав по сусідству. “Ваш номер квартири дав нам свідок”, – сказав Руслан. Ім’я поінформованого свідка було таємним.
Підозрюю, що цим «таємним свідком» був саме Роман Дмитрик, котрий як начальник місцевих дільничних знає весь кримінальний елемент у районі. Наприклад, весь наш будинок знає та чує, як у сусідній під’їзд приходять та приїжджають на автомобілях наркомани за дозою. «Олеже!», – кричать знизу наріки, і до них спускається їхній рятівник і благодійник Олег.
Ну, а те, що Роман Валентинович Дмитрик не знав, у якій квартирі з червня 2024 року проживає сорокарічний рецидивіст та дезертир Денис Васильович Кравченко, який співмешкає з місцевою знаменитістю, алкоголічкою та наркоманкою Ольгою Величко, – не ад’юнкто-кандидатська справа знати про це. Тим більше, що і в Романа Валентиновича, і в Дениса Васильовича одне й те професійне хобі: зламувати чужі двері.
Це професійне хобі відрізняється тим, що Роман Валентинович ламає двері під прикриттям поліцейського посвідчення, а рецидивіст Денис Кравченко під прикриттям ночі. Тобто вони свого роду колеги.
Згадується «бородатий» анекдот на цю тему.
Стоїть мент на мосту і бачить, як повз пропливає лайно.
– Привіт, колега, – кричить менту лайно.
– Який я тобі колега? – Образився мент.
– Ну як же: ти із внутрішніх органів, і я із внутрішніх органів…
Окрім того, що вони колеги, вони ще й земляки!
Роман Валентинович Дмитрик народився у селі Хащувате.
Хащувате – село у Гайворонській міській громаді Голованівського району Кіровоградської області. Населення села – 1898 осіб, включаючи Романа Валентиновича Дмитрика.
Передісторію села кожен охочий може знайти у мережі. Найцікавіший нюанс щодо нашого вибивача чужих дверей та ад’юнкту та кандидата наук Романа Дмитрика: у 1923 році село стало райцентром (не в сенсі центру земного раю), але вже того ж року весь район приєднали до району Грушківського через відсутність у селі професійних кадрів для організації серійних вбивств через голод
Тобто такі професійні кадри в селі були, але кваліфікація їх була на рівні простих зламувателів дверей.
Денис Васильович Кравченко теж зламував двері. І ось як він це робив.
Це історія про те, як колега Романа Валентиновича Дмитрика опинився у Києві.
Полковнику ніхто не пише?
14 червня 2024 року відбулося відкрите судове засідання Уманського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Єщенка Олени Іванівни. Суд розглядав подання начальника ГУ «Старобабанівська виправна колонія (№92)» Дзюмана Олександра Володимировича.
О.В.Дзюман надіслав до суду прохання про умовно-дострокове звільнення Дениса Васильовича Кравченка. Це дострокове звільнення засудженого Кравченка начальник Дзюман доводив бажанням Дениса Васильовича служити у ЗСУ за контрактом.
У поданні до суду А.В.Дзюман досить докладно розписав кримінальні пригоди свого нинішнього підопічного.
Кравченко Денис Васильович відбував покарання у ГУ «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)» за вироком Ватутінського міського суду Черкаської області від 07 липня 2023 року, зміненого рішенням Черкаського апеляційного суду від 06 вересня того ж року. Кравченка було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України, на строк 4 роки та 6 місяців.
Вирок набув чинності 06 вересня 2023 року, початок терміну відбування – 14 грудня 2020 року, кінець – 14 червня 2025 року.
А почалося з того, що Денису Кравченку захотілося на волю. І він написав на ім’я начальника колонії О.В. Дзюмана заяву з проханням умовно-достроково звільнити його.
Провівши невідкладні заходи та втіливши їх у життя, адміністрація ГУ «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)» розглянула можливість умовно-дострокового звільнення Дениса Васильовича Кравченка. І відразу негайно встановила, що той засуджений ще 05 травня 2024 року пройшов медичне обстеження прямо у виправній установі. І виявився «соматично здоровим».
Працівники філії ГУ «ЦОЗ ДКВС України» у Черкаській та Кіровоградській областях зробили медичний висновок про те, що стан здоров’я засудженого Дениса Кравченка не заважає йому проходити військову службу. І цій майбутній контрактній службі не заважало те, що під час утримання у СІЗО у Черкасах Денис Васильович характеризувався негативно, а у ГУ «Старобабанівська виправна колонія (№ 92)» – посередньо.
За твердженням адміністрації виправної установи, Денис Васильович Кравченко відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом. І, що найголовніше: цілий полковник Х, командир N-ської частини, дав згоду на те, що готовий прийняти до своїх лав зека Кравченка. Тобто полковник ЗСУ підтвердив затвердження Олександра Володимировича Дзюмана про відповідність Дениса Кравченка зазначеним вище вимогам, які висуваються до воїнів – захисників України.
Суддя Уманського міськрайонного суду Єщенко Олена Іванівна, закріплюючи бажання А.В.Дзюмана – передати, а полковника Х – прийняти під своє заступництво засудженого Кравченка, визначила їх так:
«У зв’язку з тим, що на цей час є підстави… для направлення до суду відповідного клопотання… для вирішення питання щодо умовно-дострокового звільнення…».
Тим більше, що і прокурор не заперечував задоволення клопотання і, ще більше того, вважав за можливе звільнити ув’язненого Дениса Кравченка умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом під час особливого періоду і просив суд встановити щодо засудженого адміністративний нагляд.
Прокурор також наголосив, що Д.В.Кравченко виявив бажання служити у ЗСУ за контрактом і що він відповідає вимогам проходження військової служби. І в нього, у прокурора, були підстави для встановлення щодо засудженого Кравченка адміністративного нагляду.
Сам засуджений, Денис Кравченко, у суді просив задовольнити клопотання начальника Дзюмана, бо горів бажанням стати на захист України.
На момент прийняття суддею Єщенко Є.І. доленосного для Дениса Васильовича Кравченка рішення, останнє вже мав військовий квиток, виданий йому 04 червня 2024 року, тобто за 10 діб до визначального його подальшої долі суду. Йому навіть надали військове звання «солдат».
Придатний за станом здоров’я до військової служби, за пильним та уважним визначенням судді Єщенко Є.І., засуджений Кравченком Д.В. пройшов професійно-психологічний добір і мав достатній рівень фізичної підготовки до виконання обов’язків військової служби. І, звісно, засуджений Денис Кравченко на момент засідання суду відповідав вимогам проходження військової служби за контрактом.
У результаті, суддя Єщенко Олена Іванівна ухвалила, що засудженого Д.В.Кравченка потрібно звільнити на цілий рік раніше відваленого йому терміну, і, у зв’язку з цим, він має виконати низку вимог.
По-перше, О.В.Дзюман мав передати Дениса Кравченку підрозділу Нацгвардії України, який, у свою чергу, мав передати звільненого і вже солдата у військову частину.
По-друге, солдат Кравченко мав невідкладно і не пізніше 24-ї години після набрання законної сили судовим рішенням прибути у супроводі підрозділу гвардійців у військову частину, підписати контракт і розпочати військову службу.
По-третє, суд встановив за майбутнім захисником України Кравченком адміністративний нагляд із застосуванням таких обмежень:
– заборона перебування за межами дислокації військової частини та місця перебування, визначеного його майбутнім безпосереднім командиром;
– заборона на виїзд або обмеження часу виїзду у особових справах за межі дислокації військової частини та місця перебування, визначеного безпосереднім командиром, без дозволу командира частини;
– контроль за всіма встановленими судом обмеження суд поклав на командира частини.
Кого хотів позбутися начальник Олександр Дзюман, і якого безцінного воїна хотів отримати полковник Х?
Біографія 40-річного новоспеченого рядового Дениса Васильовича Кравченка, народженого в селі Юрківка Звенигородського району Черкаської області, всебічно відповідає його патріотичному побажанню, як і побажанню його командира, полковника Х.
29 липня 2003 року Денис Васильович Кравченко, українець, громадянин України, непрацюючий, неодружений, з повною загальною середньою освітою, був засуджений на 4 роки позбавлення волі. На той час йому було лише 17 років. рік 3 місяці та 9 днів.
01 лютого 2006 року Денис Васильович тим самим рідним йому судом засуджено вже на 4 роки та 6 місяців. 14 квітня 2010 року звільнено з відбуття терміну покарання.
29 квітня 2011 року, рівно через рік після свого звільнення, тим самим Ватутінським судом Дениса Кравченка засуджено на 3 роки та 6 місяців позбавлення волі 12 червня 2013 року звільнено умовно-достроково, невідбутий термін покарання 1 рік 1 місяць 8 днів.
10 липня 2015 року Дениса Кравченка засуджено вже Катеринопільським районним судом Черкаської області на 3 роки та 6 місяців позбавлення волі 14 липня 2017 року звільнено умовно-достроково, невідбутий термін покарання 1 рік 1 місяць 5 днів.
22 січня 2021 року рідний Ватутінський суд засудив Кравченка Д.В. на 3 роки та 10 місяців.
19 липня 2022 року Звенигородський районний суд Черкаської області засудив Дениса Кравченка на 3 роки та 10 місяців позбавлення волі.
Апеляційний суд Черкаської області також взяв активну участь у долі Дениса Васильовича Кравченка. Він поправив суддю Ватутінського райсуду та, враховуючи складну біографію підсудного, остаточно призначив йому термін завдовжки 4 роки та 6 місяців.
За що ж судили новоявленого воїна світла Дениса Кравченка? Ось лише кілька прикладів із його творчого життя.
У вересні 2019 року, перебуваючи в будинку у товариша по чарці, Денис Кравченко вкрав у господаря мобільний телефон вартістю 100 грн, заряджений пневматичний пістолет, оцінений експертами в 999,67 грн.
02 вересня 2019 року Денис Васильович Кравченко, щасливий володар непогашеної судимості, прийшов приблизно о 08:15 до магазину «Продукти», що в місті Ватутіне, на вулиці Юрківській, 2. Там він вкрав телефон у дівчинки, яка необачно залишила його на прилаві. Вартість телефону – 765,67 грн та флеш-картки – 40 грн.
04 вересня 2019 року приблизно о 21:00, перебуваючи у п’яному стані у місцевому кафе-барі, місто Ватутіне, вулиця Звенигородська, 1, Денис Кравченко вкрав гроші в сумі 1478 грн у одного мешканця, сумку-ранець зі шкірозамінника (275 грн) – у іншого, ранець із тканини (162,50 грн), мобільний телефон (719,75 грн.).
08 вересня 2019 року приблизно о 19:45, перебуваючи біля приміщення того самого магазину «Продукти» Денис Васильович Кравченко, причепившись до якогось громадянина, бризнув тому в очі з газового балончика.
Далі, розправившись із противником, Денис Кравченко тоді ж, 08 вересня, але вже приблизно о 01:00, розкривши вхідні двері, проникнув у чужий будинок, де з морозильної камери холодильника вкрав м’ясо (лопатка) свинини вагою 3 кг (270 грн) , ребра свинячі вагою 3 кг (240 грн), печінку свинячу вагою 2 кг (39,20 грн), м’ясо (ошийок) яловичини вагою 1 кг (127,59 грн), печінку яловичою вагою 0,7 кг (20,30 грн).
03 січня 2020 року через вхідні двері Денис Кравченко проник у будинок, з якого викрав мобільний телефон вартістю 245 грн, гаманець зі шкірозамінника на суму 85 грн, чоловічу шкіряну куртку, оцінену експертом у 312,50 грн, алюмінієву сковорідку діаметром 25 см, вартістю 103,33 грн, ще одну алюмінієву сковорідку, але вже діаметром 35 см, вартістю 116,67 грн., одну алюмінієву миску об’ємом 5 літрів вартістю 133,33 грн., один алюмінієвий казан об’ємом 5 літрів, вартістю 125 грн.
Тієї ж ночі, 03 січня 2020 року, Денис Васильович Кравченко проник через вхідні двері до будинку ще одного безтурботного місцевого жителя. В нього він викрав мобільний телефон (230 грн), велосипед «Україна» (6716,33 грн), ТВ-тюнер із зарядним пристроєм і пультом (214,33 грн).
Тієї ж ночі, 03 січня 2020 року, приблизно з половини першої до сьомої ранку, перебуваючи в будинку свого знайомого, Денис Кравченко вкрав мобільник (143,33 грн), сім-карту (75 грн), готівку в сумі 4700 грн .
19 лютого 2020 року приблизно о 16:00 неподалік залізничного вокзалу Денис Кравченко вкрав мобілку (2533,33 грн) у шкіряному чохлі (150 грн) з двома сім-картками (75 грн і 25 грн) у товариша по чарці, з яким разом «відпочивали».
05 травня 2020 року Денис Кравченко пробрався через незачинені двері до підсобного приміщення на території дачного кооперативу «Сонячний», звідки викрав велосипед марки «Десна» (900 грн).
13 травня 2020 року приблизно о 17:00 Денис Кравченко, який навіщось опинився на території Ватутинського комунального підприємства теплових мереж, вкрав велосипед марки «Лелека» (1070 грн).
15 червня 2020 року вночі і, знову-таки, відчинивши замкнені двері, Денис Кравченко проникнув у чужий будинок, звідки викрав електропилу (1268,40 грн), електродриль (390,50 грн), насос водяний (290 грн), дев’ятиметровий подовжувач ( 200 грн), металеву каструлю (112,80 грн) чавунну сковорідку (90 грн), каструлю з нержавіючої сталі (112,80 грн), три алюмінієві каструлі (240 грн).
04 серпня 2020 року Денис Кравченко зірвав навісний замок у підсобному приміщенні, що належить місцевому жителю та вкрав звідти велосипед марки «Лелека» вартістю 1418,33 грн.
У ніч з 03 на 04 серпня 2020 року він так само проникнув у підсобне приміщення іншого місцевого жителя, так само зірвав навісний замок і вкрав велосипед марки «Атлант» вартістю 4233,33 грн.
Крадіжці велосипедів передувала п’янка із товариш по чарці. Цей друг Дениса Кравченка розповів у суді, що вони разом до ночі розпивали алкоголь.
Бенкета відбувалася у місті Ватутіне Звенигородського району.
Потім підійшли до п’ятиповерхівки.
Собутильник пам’ятає, що Денис спустився до підвалу будинку, звідки повернувся з велосипедом. Потім вивів із підвалу ще один велосипед. “Один був червоний, другий – із загнутими ручками, типу спортивного”, – розповідав він.
На цих велосипедах обидва «конокради» поїхали до міста Кропивницького. Там один із велосипедів Денис Кравченко продав комусь за 300 грн.
У суді Денис Васильович Кравченко зізнався, що з кінця 2019 року до літа 2020 року він крав різне майно громадян і в родовому селі Юрківка Звенигородського району, і в місті Ватутіне Черкаської області. Просив суворо його не карати і щиро каявся.
Це лише частина з доведених слідством та судами пригод Дениса Васильовича Кравченка.
І, як версія: полковнику Х засуджений Кравченко потрібен для того, щоб красти каструлі, сковорідки, м’ясо, сухпайки?..
Воістину, безцінний воїн ЗСУ!
Денис Васильович Кравченко, який вийшов на волю з чистою совістю рядовий і володіє ВУСівською спеціальністю «робітник», прихопивши військовий квиток, примчав до Києва. Тобто самовільно залишив частину, в якій він мав бути під адміністративним наглядом командира частини полковника Х протягом дванадцяти місяців.
У Києві Денис Васильович Кравченко займався звичною для себе справою до 26 вересня 2024 року, до того дня, коли його затримала поліція, а потім заарештував суд.
Полковник Х, мабуть, його не шукав, а якщо шукав, то не дуже старанно. Невідомо, чи він писав заяву в ДБР про дезертира Кравченка? Також невідомо, чи писали йому щось із приводу зникнення цього воїна світла ДБР та ВСП?
І чи отримував (а, можливо, отримує досі?) Денис Васильович Кравченко грошове та інше забезпечення як контрактний воїн світу? Чи хтось ці забезпечення отримує на його ім’я замість нього?
