21 лютого 2023 року СБУ відрапортувала про затримання старости одного з сіл Київщини. Рапорт – бадьорий, і сповнений оптимізму та віри в те, що жоден зрадник не уникне справедливої відплати. І можна було б порадіти за СБУ, якби не деякі “але”, пов’язані безпосередньо з цим бадьорим звітом, що засвідчують потаємні пристрасті, які вивернули навиворіт, що жевріють у душі всіх дійових осіб та виконавців, які беруть участь у цьому грандіозному, що вже став стандартним для нашого буття, заході.
Отже, у цьому своєму звіті для широкої громадськості СБУ підкреслює, що саме “контррозвідка Служби безпеки викрила ще одного ворожого поплічника під час слідчо-оперативних дій у Київській області”. Виявилося, що цим самим “ворожим поплічником” був староста села Озера Гостомельської громади.
СБУ зі скромності не називає прізвище-ім’я-по батькові старости. З повагою ставлячись до цієї “конторської”, завжди притаманної риси – скромності, розкриємо цю надсекретну полішинелівську державну таємницю. Старосту звати Вадим Анатолійович Мартинов.
Контррозвідка СБУ встановила, що 24 лютого минулого, тобто, 2022 року, він зорієнтував на місцевості окупаційні угруповання РФ під час їхнього наступу на Київ. На думку “контриків”, саме Вадим Анатолійович Мартинов надав рашистам маршрути доріг, якими загарбники перекидали свої колони в напрямку Києва через Мощун і Гостомель.
Але і це ще не все. Як стверджує контррозвідка, надавши загарбникам маршрути, зрадник Мартинов Вадим Анатолійович супроводжував рашистські батальйонно-тактичні групи під час їхніх штурмів Гостомеля і Мощуна з подальшим їхнім проривом до Києва. Тобто, староста села Озера Вадим Анатолійович Мартинов, крім усього іншого, є ще й запеклим ворожим штурмовиком!
До всього цього “букету” правопорушень староста Мартинов отримав з рук російських агресорів автомат АК-74С і нарукавну пов’язку білого кольору як розпізнавальний знак рашистських окупантів. Саме в такому “вигляді”, – з автоматом невідомої досі і відкритої контррозвідкою СБУ модифікації, – і нарукавною пов’язкою білого кольору він брав участь у патрулюванні місцевих населених пунктів і “зливав” до штабу рашистських окупантів адреси, де жили українські патріоти. Ну і, звісно, саме Мартинов Вадим Анатолійович організував розміщення особового складу окупантів у будинках людей, які виїхали з району. Він же, староста села Озера, якимось чином передавав загарбникам комунальний автотранспорт.
Як зазначають контррозвідники СБУ, які перехитрили старосту Мартинова, “після звільнення регіону зрадник залишився в селі, маючи намір уникнути правосуддя”. І, природно, уникнути правосуддя йому не вдалося.
“Співробітники СБУ затримали чиновника за місцем його проживання поблизу Гостомеля”. Тобто, в селі Озера, на вулиці Михайлівській (колишній Леніна).
Як зазначається у звіті, “слідчо-оперативні заходи проводили співробітники СБУ м. Києва та Київської області за процесуального керівництва Київської обласної прокуратури”. І це речення, що завершує звіт, є одним із найважливіших пунктів бадьорого рапорту СБУ.
Перші донощики
Отже, як то кажуть, не минуло й року…
Це 21 лютого 2023 року СБУ бадьоро відрапортувала про затримання зрадника Вадима Анатолійовича Мартинова, хоча, насправді, його було затримано ще минулого тижня, 17 лютого. Але ж так все для нього вдало складалося!
«Я, Мартинов Вадим Анатолійович, заявляю про те, що житель с. Озера Загоровський Петро Іванович, який проживає в с. Озера вул. Михайлівська 5, у період тимчасової окупації села російськими військами тісно з ними співробітничав. Живучи по сусідські, я особисто бачив, як він постійно ходив до штабу окупаційної адміністрації держави агресора. Добровільно надавав допомогу окупаційним військам у вигляді надання інформації стосовно жителів села, зокрема, щодо активістів села у т.ч. про мене, Мартинова В.А. Також надавав інформацію щодо учасників АТО (ООС) щодо їхнього місця проживання, їхніх родичів тощо.
Крім того, добровільно надавав допомогу окупаційним військам у матеріально-технічному забезпечення, а саме забезпечення продуктами харчування, паливно-мастильними матеріалами, матеріальними цінностями жителів села тощо. Також допомагав окупаційним військам у розміщенні особового складу на території села Озера. Зокрема, особисто бачив, як він показував будинки по вулиці Михайлівський, де в подальшому розміщувались штаб окупаційної влади, бойова техніка, особовий склад».
Власноруч написана Вадимом Анатолійовичем Мартиновим заява чомусь не має адресата. Тобто, написана неграмотно з точки зору діловодства.
Одночасно з по-канцелярськи неосвіченим старостою села Озера Мартиновим, ще більш безграмотно пише вже не заяву, а, – знову-таки, безадресне, – пояснення сусід Вадима Анатолійовича Тарнагродський Андрій Валерійович:
«Я Тарногродський Андрій Валерійович проживаю в с. Озера вул. Михайлівська 12.
Знаю Загоровського Петра Івановича який проживає за адресою с. Озера Михайлівська 5.
В період окупації Російськими військами з 24.02.22 Загоровський П.І.
Щоденно ходив до штабу окупаційної адміністрації добровільно надавав допомогу окупаційним військам, стосовно проживання жителів села, місця де можна розмістити Російських військових та техніку, та підносив їм продукти харчування».
Аналогічну безадресну заяву невідомому адресату написала й одна з доньок старости Вадима Анатолійовича Мартинова, Мирослава Вадимівна Мартинова, яка мешкає десь у Бородянському районі, у будинку номер 9а1:
«Я, Мартинова М.В., знаю Загоровського Петра Івановича, який проживає за адресою вул. Михайлівська 5, у період тимчасової окупації с. Озера, Бородянський р-н, особисто бачила як Загоровський П.І. добровільно допомагав російським окупаційним військам у розміщенні на території с. Озера.
Зокрема надавав матеріально-технічну допомогу(харчі, медикаменти, алкогольні напої і т.д.) у облаштуванні штабу окупаційних військ по вул. Михайлівський.
Також неодноразово була свідком того, як Загоровський П.І. безперешкодно відвідував штаб окупаційних військ, імовірно, для надання допомоги та інформації останнім.
Слід зауважити, що інші жителі села не допускалися до зазначеного штабу, що в свою чергу підтверджує належність Загоровського П.І. до кола довірених осіб окупаційних військ».
Мирослава Вадимівна Мартинова в цій своїй не заяві, а поясненні перевершила як свого рідного батька, старосту села Озера, так і сусіда Андрія Валерійовича Тарнагродського. По-перше, вона дала нове і чітке розуміння визначенню “матеріально-технічна допомога”. Виявилося, що в поняття матеріальної та технічної допомоги входять забезпечення загарбників продуктами, медикаментами та алкоголем. Ну і, звичайно, під це поняття підпадають таємничі, незримі оку Мирослави Вадимівни Мартинової “і т.д.”!
По-друге, стверджуючи, що особисто бачила, як Петро Іванович Загоровський надавав допомогу окупантам, у наступному абзаці свого шедеврального пояснення Мирослава Вадимівна Мартинова, мешканка Бородянського району, зазначає, що вона “неодноразово була свідком того, як Загоровський П. І. безперешкодно відвідував штаб окупаційних військ, ймовірно, для надання допомоги та інформації останнім”.
“Особисто бачила”, “надавав” і “ймовірно надавав допомогу” на одній сторінці в поясненні – це, безумовно, вже занадто вроздріб.
По-третє. Уже достовірно відомо, що штаб окупантів не перебував в одному й тому самому місці, а переміщався по селу Озера. У тому, що він у якийсь певний момент розмістився майже навпроти будинку, в якому проживала й проживає сім’я Загоровського Петра Івановича, немає жодної заслуги місцевих мешканців: за їхніми свідченнями, окупанти самі обирали підходяще, більш сучасне й комфортне житло.
Отже, Мирослава Вадимівна Мартинова не може і не має права стверджувати у своєму поясненні, що крім Загоровського П.І. ніхто не відвідував штаб окупантів. Як ствердно пояснила автору цієї статті нинішня голова адміністрації села Озера Наталія Миколаївна Лінкевич, яка змінила старосту Мартинова, “ми не знали, що робиться на тій вулиці (Михайлівській – Авт.), на краю села”. Бо переміщення жителів у період окупації було суворо обмежене для всіх. Але, як виявилося з вище зазначеного звіту контррозвідників київського регіонального СБУ, обмеження пересування було обов’язковим для всіх, крім батька Мирослави Вадимівни Мартинової – старости Вадима Анатолійовича Мартинова.
