Вдячні читачі, що відгукнулися на попередню статтю висловлюванням своїх від неї вражень, одностайно заявили, що пошуки сбушниками зазабірного «х…я» були не наяву, а уві сні. Вимушений із ними погодитися.
Але що діють у цьому сні особи та виконавці головних ролей є справжніми! Зокрема, старший слідчий СБУ Едуард Миколайович Регеда та прокурор Андрій Ігорович Гонтар відзначилися несподіваними для мене, але звичайними для своєї щоденної непрофесійної діяльності витівками
Одного разу Едуард Миколайович Регеда, допитуючи мене як свідка, запитував, в якій області Російської Федерації знаходиться місто Самарканд. Саме в цей момент я зрозумів, чому підлеглі йому опера при пошуку заповітного для нього «х…я» називали його «презервативом».
Тому, якщо старший слідчий СБУ Регеда Едуард Миколайович у своїй запаленій свідомості може перемістити одне з найдавніших міст Узбекистану в Росію, то чому він не може шукати за парканом якийсь «х…й», тим більше, що на наявність останнього в місці, яке обшукує Регеда, чітко вказує напис на паркані?! Та й «ментом» опера його не дарма називали…
Сортувальники з СБУ
У 2019 році посаджений у високе посадове крісло в СБУ начальник попередив мене, що його «контора» починає брати в активну оперативну розробку всіх жителів – громадян Російської Федерації, Республіки Білорусь та Казахстану, які перебувають в Україні, а також громадян України, які народилися в цих вище вказаних країнах. Тобто, одночасно з обранням на той момент нового президента, Володимира Олександровича Зеленського, таємна поліція України – СБУ на чолі з лейтенантом Іваном Бакановим – отримала певну вказівку-розпорядження, яка увійшла до цілої державної програми сортування співгромадян за ознакою расової приналежності.
У той момент біля мене отирався Сергій Олександрович Кравченко, мешканець Казахстану, який втік спочатку до Німеччини, потім був депортований звідти за рішенням суду за якісь кримінальні правопорушення та обрав місцем свого проживання та діяльності Україну. Сергій Кравченко – а ми були з ним на «ти» – благополучно одружився зі співробітницею МВС України і, зокрема, займався пошуком викраденого у нього «Ренжровера» фахівцем із угонів Максимом Калашниковим.
Чим насправді займався Сергій Олександрович Кравченко, на які доходи він жив зі своєю дружиною, історія замовчує. Відповідь на ці запитання одного разу дала специфічна організація під назвою Державне бюро розслідувань (ДБР), вломившись одного раннього недільного ранку до квартири його дружини у Святошинському районі Києва з метою проведення обшуку та затримання Сергія Олександровича.
Сергій Кравченко підозрювався у тому, що спільно з дільничним Києво-Святошинського управління поліції на ім’я Віталій грабували будинки заможних українців. Капітана поліції Віталія, який за своєю поліцейською посадою відповідав за безпеку села Стоянка, навіть затримали (чи заарештували?) на деякий час, Сергія Олександровича Кравченка також допитували деякий час у київському ДБР…
Останнього відпустили і він, як щирий друг капітана Віталія, поїхав до нього додому, де зустрівся з батьком поліцейського.
“Треба витягувати Віталіка”, – співчутливо звернувся Сергій до чоловіка.
«А Віталій уже давно вдома», – після тривалої паузи охолодив войовничий запал Сергія Кравченка батько.
Ця несподівана звістка наповал вразила Сергія Олександровича Кравченка.
«Як же так? – Ображався він. – Вийшов і навіть не повідомив мені!».
За словами Віталія Сергія Кравченка, який образився на капітана поліції, поліцейський заплатив дбрівцям «як мінімум, двадцять тисяч доларів ($ 20 000)».
І, що цілком природно, я попередив на той момент свого приятеля Сергія Кравченка про активні заходи СБУ щодо нього як громадянина Казахстану.
Реакція Сергія Олександровича була очікуваною:
«Я працюю з СБУ», – гордо не почув він попередження.
Він справді працював із СБУ. Він кілька разів показував мені ведеокадри, на яких деякі сбушники в масках із пристрастю допитують викрадачів автомобілів, причому ці викрадачі, для конспірації, теж були в балаклавах.
На зв’язку та, природно, грошовому забезпеченні у Сергія Олександровича Кравченка був якийсь сбушник, пов’язаний якимось чином із «конторською» інформаційною базою. Сергій розповідав, що цей сбушник пішов до нього на співпрацю через те, що був ображений на свого безпосереднього начальника.
Виявилося, цей безпосередній начальник колись взяв у потерпілого від злодіїв автовласника за повернену йому машину $ 10 000 (десять тисяч доларів США), а нинішньому соратнику Сергія Кравченку, сбушникові ж, відвалив від щирого серця лише 1 000 (одну тисячу) гривень . Хоча всю роботу з пошуку викраденого авто зробив саме цей технар!
Не знаю, чи врятував цей технар-сбушник Сергія Олександровича Кравченка від активної розробки таємної поліції. Але, гадаю, що від ДБР Кравченко благополучно відбився.
«Почекаю півтора року, справу закриють», – впевнено говорив він після візиту до колишнього вже капітана Віталія, хоча на той момент Сергій був головним фігурантом у кримінальному провадженні, відкритому в Голосіївському управлінні поліції Києва у зв’язку з тим, що в автомобілі, яким керував Кравченко, знайшли бойовий пістолет. Тобто підстави для сподівання на допомогу СБУ в нього були.
На відміну від Івана Олександровича Зябкіна.
Іван Зябкін. Логістик
Іван Олександрович Зябкін багато років дружив із Борисом Олександровичем Пантюховим. Їхня дружба була скріплена фінансовим цементом, виробленим, на відміну від споживача цих фінансів сбушника Пантюхова, бізнесменом Зябкіним.
01 березня 2022 року вранці, майже через тиждень після початку російської агресії проти України, Іван Олександрович вийшов з дому в магазин у пошуках продуктів харчування. Невідомі озброєні люди у балаклавах одразу скрутили Зябкіна і привезли його в наручниках та з мішком на голові до спортивної зали до будівлі СБУ на вулиці Малопідвальній, у місті Києві. Де прикували наручниками до батареї опалення, зафіксувавши для початку у сидячому положенні на підлозі.
Щоб правильно зрозуміти, чому саме Іван Зябкін опинився в цьому становищі, варто повернутися на кілька років тому і розповісти уважному читачеві, хто є ху в цій історичній дружбі бізнесмена і сбушника.
Почнемо з Івана Олександровича.
У довоєнному (до лютого 2022 року) житті Іван Зябкін успішно займався логістикою. Бо якби займався цією логістикою не успішно, навіщо б він був потрібен сбушнику Пантюхову Борису Олександровичу?!
1995 року Іван Олександрович Зябкін здобув освіту магістра в Санкт-Петербурзькій інженерно-економічній академії управління автомобільними перевезеннями. І відразу почав трудову діяльність на посаді оператора руху в ЗАТ Scansped – Санкт-Петербург. Так тривало до 1998 року.
В 1998 році Іван Олександрович підвищений на посаді в тому ж, який злегка поміняв назву на ЗАТ Шенкер Санкт-Петербург (Scansped), підприємстві: він починає продавати послуги логістики. Продає їх, ці послуги, в Санкт-Петербурзі до 2001 року.
У квітні 2001 року Іван Олександрович Зябкін волею долі опинився в Україні. У тому самому Шенкері, але в Україні. Тут він працює менеджером із продажу, займаючись організацією роботи української філії російської фірми. Тобто створював філію з нуля.
У жовтні 2002 року Іван Зябкін, успішний організатор філії, повертається до Санкт-Петербурга, до рідного Шенкера, де його призначають керівником відділу продажів. Окрім організації логістичного обслуговування корпоративних клієнтів типу Gillette, Caterpillar, Amcor, Nokia, Lamborghini, Іван Олександрович проводить тендери, укладає міжнародні договори та контролює обидва види заборгованостей (дебіторську та кредиторську) за ключовими клієнтами його фірми.
У липні 2004 року Зябкін переїжджає до Москви. У Москві він працює керівником відділу логістики у фірмі Stels LTD. Потім, у липні 2005 року, стає менеджером з логістики у московській фірмі Knauf.
У 2003-2004 роках закінчив курси англійської та французької мов. Ймовірно, ця обставина певною мірою допомогла Івану Олександровичу перебратися (чи повернутися?) до Києва.
З жовтня 2005 року до травня 2013 року Іван Зябкін генеральний директор ТОВ Прометей – Імпорт Київ спільно з Schenker Ukraine. У цей час він займається, зокрема, організацією доставки вантажів до АР Крим та РФ.
І далі починається найцікавіше в дружбі сбушника Пантюхова та бізнесмена Зябкіна.
З червня 2013 року до червня 2014 року Іван Олександрович Зябкін є у фірмі ЗАТ Schenker провідним спеціалістом з проекту «Сочі 2014».
Провідний спеціаліст Зябкін організовує доставку олімпійських вантажів, погоджує роботу внутрішніх департаментів з обслуговування ресторанів та готелів на Іграх… Тобто, без нього, провідного кудись учасників та гостей олімпіади спеціаліста, Олімпіаді в Сочі довелося б щонайменше закритися достроково. Але Олімпіада відбулася та завершилася.
І ось тут Іван Олександрович Зябкін, давній друг сбушника Пантюхова Бориса Олександровича, у серпні 2014 року в окупованому Росією Криму відкриває підприємство ТОВ «Теплотрейд Таврида», в якому сам же стає генеральним директором. Його торгуюча теплом Таврида доставляє до Криму різні вантажі. Крім того, під керівництвом Івана Олександровича Зябкіна відбувається обслуговування Оперного фестивалю у Херсонесі та Історичного фестивалю у Севастополі, у яких беруть участь близько 4 000 осіб!
Слід зазначити, що генеральним директором ТОВ «Теплотрейд Таврида» Іван Зябкін вважається й досі.
З 01 січня 2017 та по квітень 2018 року, з піврічною перервою, Іван Олександрович Зябкін плідно та самозабутньо працює на посаді менеджера заходів готелю Nikki Beach у Таїланді.
З 19 по 21 квітня 2018 року в окупованому Криму відбувається VI Ялтинський міжнародний економічний форум. Іван Олександрович Зябкін обслуговує і цей захід…
Весь цей час Іван Зябкін вважається громадянином Російської Федерації, і ця обставина, особливо після 2014 року, зовсім не заважає його дружбі та активній співпраці з сбушником Пантюховим Борисом Олександровичем. І якось непомітно Іван Олександрович Зябкін отримав, зберігаючи громадянство РФ, громадянство України.
Чи знав про це сбушник Борис Пантюхов? Звісно ж, знав. Ймовірно, саме він і посприяв другові Зябкіну здобути в Україні друге громадянство.
Борис Пантюхов. Патріот чи зрадник?
06 грудня 2018 року Борис Олександрович Пантюхов на автомобілі HONDA CR-V їхав дорогою Київ-Чоп зі швидкістю 105 км/год там, де було обмеження в 50 км/год. І, абсолютно ненавмисно, попався на гарячому.
Інспектор взводу № 1 роти № 4 батальйону № 2 УПП у Львівській області ДПП лейтенант поліції Шезло Тарас Ігорович зупинив порушника Пантюхова. Як зазначав згодом Борис Олександрович, незгодний із вердиктом поліцейського, який подав до суду адміністративний позов на управління патрульної поліції у Львівській області, він «в усному поясненні зазначив про свою незгоду з правопорушенням і пояснив, що зі швидкістю 105 км/год він не рухався, спідометр його автомобіля показував швидкість близько 50 км/год».
Водночас у цьому ж позові Борис Олександрович Пантюхов попередив суд про те, що «незрозуміло представившись, інспектор звинуватив його в перевищенні швидкісного режиму і показав зафіксовану на невідомому йому приладі швидкість 105 км/год, і попросив передати документи. Взявши його документи, інспектор попрямував до службового автомобіля для складання постанови у справі про адміністративне правопорушення».
У службовому автомобілі поліцейський Т.І.Шезло склав постанову (НК № 467964), згідно з якою сбушника Пантюхова Бориса Олександровича притягли до адміністративної відповідальності, а також на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 гривень.
До згаданого вище суду Борис Олександрович Пантюхов не з’явився, а надіслав заяву, в якій просив слухати справу за присутності своєї відсутності, одночасно підтримуючи свої заявлені позовні вимоги. Представник поліції, навпаки, в судове засідання прибув.
Як і очікувалося, суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Лілія Іванівна Гарасимків задовольнила позов сбушника Бориса Олександровича Пантюхова та скасувала постанову № НК 467964 від 06.12.2018 року про його притягнення до адміністративної відповідальності.
Все-таки Борис Пантюхов був не простим сбушником, а начальником того самого Дрогобицького міського відділу УСБ України у Львівській області.
06 серпня 2015 року Бориса Олександровича Пантюхова, який на той час мав статус ветерана війни, зарахували на квартирний облік для отримання житла за місцем проживання при Трускавецькому міськвиконкомі.
12 квітня 2016 року виконавчий комітет Дрогобицької міської ради вирішив, зокрема, таке, розглянувши лист Дрогобицького міського відділу УСБ України у Львівській області, врахувавши рекомендації громадської комісії з житлових питань, тощо:
«2. Виключити з числа службових Дрогобицького міського відділу УСБ України у Львівській області квартиру № 1а в гуртожитку на вул. Грушевського, 19 в м. Дрогобич, дві кімнати житловою площею 30,5 кв. м, загальна площа квартири – 66,5 кв. м.
Квартира включена до числа службових Дрогобицького міського відділу УСБ України у Львівській області у відповідності до рішення виконавчого комітету міської ради від 12.02.2016 № 27.
Наймач квартири Пантюхов Борис Олександрович працює на посаді начальника відділу з 2014 року. Квартира надана гр. Пантюхову Б.О. рішенням міськвиконкому від 17.03.2016 № 62.
Адміністрації КП “Житлово-експлуатаційне об’єднання” внести зміни в раніше укладений договір найму житлового приміщення з гр. Пантюховим Борисом Олександровичем, де замість службового житлового приміщення зазначити житлове приміщення в будинку державного житлового фонду.
Підстава: пп. 35 п. ІУ Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988р. № 37.»
Підписано це рішення міським головою Т.Кучмою.
Тобто, не минуло й місяця, як службова квартира, що була надана начальнику Дрогобицького міськвідділу УСБ України Борису Олександровичу Пантюхову, отримала статус учасника державного житлового фонду.
14 лютого 2015 року Борис Олександрович Пантюхов одружився. Його обраницею на довгі роки щасливого сімейного життя стала Гергель Тетяна Анатоліївна, начальник управління розвитку курорту, Трускавецька міська рада. Незабаром у них народився син.
Але, за дивним збігом, щойно сбушник Пантюхов отримав від міста Дрогобич двокімнатну квартиру, його сімейна ідилія покотилася під укіс. Уже 09 вересня 2016 року суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Андрій Петрович Хомик відкрив провадження у справі, а 16 вересня 2016 року розірвав шлюб між Борисом Олександровичем Пантюховим і Тетяною Анатоліївною Гергель.
Тетяна Анатоліївна, проживши в законному шлюбі з Борисом Олександровичем один рік і неповних сім місяців, на початку вересня 2016 року подала позов до суду за місцем їхнього проживання та служби чоловіка. Вона в позові вказала, що «спочатку їхнє сімейне життя було нормальним». Щоправда, не вказала, скільки місяців із сімнадцяти прожитих у шлюбі вони жили нормально.
«Згодом їхні стосунки погіршилися через несумісність характерів і різні погляди» на сімейне життя. І в їхній родині почалися конфлікти та різноманітні сварки». Спроби зберегти сім’ю, – позивачка не вказала, з чийого боку були ці спроби, – ні до чого не призвели. І, за її словами, на момент судового засідання вона переконалася, що їхній шлюб існує формально, зберегти сім’ю неможливо, вони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства тощо.
Борис Олександрович Пантюхов і в цей суд не з’явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Позов Тетяни Анатоліївни Гергель він підтримав, з приводу розірвання шлюбу не заперечував.
Таким чином, сбушник Пантюхов з 16 вересня 2016 року став вільним птахом. Ні про отриману нещодавно двокімнатну квартиру, ні про спільного сина суддя Хомик у своєму рішенні не згадав.
Отримавши квартиру в Дрогобичі, тут же розлучившись із дружиною, Борис Олександрович Пантюхов згадав про ввірену йому організацію таємної поліції. Він вирішив за рахунок платників податків Трускавця фінансово підкріпити рідний Дрогобицький відділ УСБУ у Львівській області.
Борис Олександрович особисто прибув на сесію депутатів і особисто доповів їм, що у зв’язку з недостатнім державним фінансуванням очолюваної ним структури потрібне фінансування на закупівлю оргтехніки, ПММ, ремонт службового транспорту Дрогобицького відділу УСБ України. Він говорив про посилення охорони основних державних установ, важливих об’єктів Трускавця, про моніторинг ситуації у зв’язку з тим, що хтось завозив у їхній регіон багато зброї.
Усі депутати, крім депутата Святослава Грабовського, мовчки погодилися з аргументами підполковника Пантюхова. Натомість Святослав Грабовський розповів присутнім у сесійній залі, що ця структура (Дрогобицький відділ УСБУ у Львівській області) абсолютно недобросовісно виконує покладені на неї державою обов’язки. Він зазначив, що в місті багато правопорушень, на які сбушники не реагують, а найгучніші афери проводяться під прикриттям правоохоронців.
Борис Олександрович Пантюхов гнівно спростував аргументи єдиного опозиціонера СБУ в місцевій раді. Він зазначив, що його підлеглі брали участь в АТО, і їхня – місцевої таємної поліції – робота є, але вона невидима і важлива.
Мер Трускавця Андрій Кульчицький тут же перехопив ініціативу і підтримав прохання Пантюхова про виділення фінансування відділу УСБУ. Кульчицький зазначив, що за час його мерства «завдяки оперативній діяльності Дрогобицького МВ УСБУ було попереджено кілька проявів терористичного характеру в місті-курорті.»
Кількість цих упереджених проявів терористичного характеру в Трускавці Андрій Кульчицький не уточнив. Мабуть, їх було важко підрахувати, тим паче, що їх було «кілька».
Зрештою, після дебатів, палких і не дуже, майже одноголосно депутати виділили з міського бюджету 100 000 гривень «для зміцнення матеріально-технічної бази» відділу.
Отже, зміцнивши матеріально-технічну базу очолюваного ним відділу, вільний від сімейного життя Борис Олександрович Пантюхов увесь віддався службі та попередженню проявів терористичного характеру. Як стверджують місцеві жителі, саме Борис Пантюхов став ініціатором відкриття кримінального провадження щодо директора КП «Комбінат міського господарства» Дрогобицької міської ради Сергія Жирного. Його звинуватили в розтраті одного мільйона гривень на вивезенні сміття.
У січні 2020 року в кабінеті директора КП затіяли ремонт. І під час ремонту в приміщенні виявили якісь пристрої для прослуховування та відеоспостереження.
Зовсім випадково збіглося так, що в цей же самий час виявлення «жучків» слідчий поліції проводив слідчі дії у вигляді допитів співробітників КП, і на допитах чомусь були присутні співробітники Дрогобицького відділу СБУ. Почувши, що виявили їхнє штатне прослуховувальне обладнання, один зі співробітників таємної поліції вихопив ключі в жінки – помічника директора – і разом із колегами зачинився в її кабінеті. За п’ять хвилин доблесні запобіжники проявам терористичного характеру вибігли з приміщення з невідомими якимись технічними приладами та зникли в невідомому напрямку.
Помічниця і співробітники КП, які її супроводжували, зайшли до кабінету, в якому все було перевернуто, стіл помічниці зрушено зі звичного місця. Забравши основні матеріально-технічні засоби прослуховування і відеозапису, підлеглі Бориса Пантюхова залишили в кабінеті ось ці пристосування:
Було викликано наряд поліції, який зафіксував залишене таємними поліцейськими шпигунське приладдя.
Проте, після такого фіаско, Борис Олександрович Пантюхов 25 березня 2020 року на засіданні щодо боротьби з коронавірусом закликав усіх присутніх проводити з жителями територіальних громад роз’яснювальну роботу з приводу відповідальності за розповсюдження неправдивої інформації щодо ситуації із захворюванням на коронавірус. За словами Пантюхова, «отримувати інформацію громадяни мають з офіційних джерел, щоб уникнути створення загальної паніки. У разі виявлення таких випадків винних притягнуть до відповідальності».
Природно, що після такої заяви Бориса Олександровича Пантюхова громадянам стало страшно і вони перестали створювати загальну паніку. Тобто, до слів сбушника Пантюхова прислухалися! Тим більше, що заявляв це не простий співробітник таємної поліції, а справжній кандидат педагогічних наук!
Так, саме так, у проміжках часу, зайнятого дружбою з Іваном Олександровичем Зябкіним і боротьбою з потенційними панікерами, Борис Олександрович Пантюхов 22 травня 2019 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Патріотичне виховання курсантів вищих військових навчальних закладів України (1992 – 2016 рр.)». Захистив, звісно, у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка.
Тобто, коротко кажучи, у патріотичному вихованні курсантів Борис Олександрович Пантюхов, що називається, зуби з’їв! І ця патріотична обставина апріорі мала заблокувати всі його таємні помисли про зраду. Тим паче, що сам Борис Олександрович самокритично відгукувався про свою діяльність:
І, бажаючи нарешті викорінити ці зазначені вище недоліки у своїй професійній діяльності, він почав викорінювати їх зі свого близького оточення, з Івана Олександровича Зябкіна.
24 лютого 2022 року Росія віроломно напала на Україну. Патріоти з простого народу і навіть із так званої еліти одразу ж стали на захист рідної країни. Поліцейські і сбушники масово почали переходити в служіння до агресора, багато хто з них залишив ввірені їм місця служби, втікши на захід України, а то і взагалі на Захід.
Борис Олександрович Пантюхов до цього непростого часу став, за запевненням Івана Олександровича Зябкіна, заступником начальника УСБУ у Львівській області. Тобто, піднявся кар’єрними сходами служби в таємній поліції.
Як фахівець у царині патріотичного виховання і борець із проявами терористичного характеру в Трускавці, Борис Олександрович Пантюхов знав, що контррозвідка агресора насамперед виловлює й знищує сбушників і поліцейських; про це він особисто сказав своєму другові Івану Олександровичу Зябкіну. Зябкін же, як зазначалося вище, був громадянином РФ і щільно працював в окупованому Криму.
І тут-то в голові кандидата педагогічних наук Бориса Пантюхова визріла крамольна, зовсім не патріотична думка. Увірувавши, що Київ «впаде за три дні», сбушник Борис Олександрович Пантюхов зважився піти на таємну співпрацю із загарбниками. Причому, не один, а ще з двома своїми підлеглими по службі сбушниками, прізвища і посади яких є і в Івана Зябкіна в записнику, і в контррозвідки СБУ на вулиці Володимирській.
Борис Олександрович Пантюхов зателефонував Зябкіну і попросив про конкретну допомогу. Іван Олександрович прислухався до прохання друга і зв’язався з якимись людьми з Криму, які, зі свого боку, були на зв’язку з фсбшниками. Останні запропонували Борису Пантюхову і двом його підлеглим заступництво в обмін на співпрацю, тобто ці троє львівських сбушників мали таємно працювати на агресора.
Повторюся, ці переговори відбувалися за посередництва Івана Олександровича Зябкіна, який був у курсі всіх переговорних нюансів. Він стверджує, що Борис Олександрович Пантюхов і двоє його підлеглих таки дали свою сбушну згоду на співпрацю з ФСБ РФ. І справа йшла до завершення зрадницької угоди.
Але тут справжні патріоти України, на превеликий жаль зрадників, відстояли Київ. Борис Олександрович Пантюхов і двоє його сбушних подільників зрозуміли, що поквапилися зі зрадою і, миттєво перевзувшись у повітрі, стали патріотами. Заступник начальника УСБУ у Львівській області, за твердженням Івана Олександровича, написав заяву про те, що громадянин РФ (і України!) Зябкін… намагався завербувати його і двох його підлеглих як таємних агентів ФСБ.
Івана Зябкіна тут же затримали і прикували наручниками до батареї.
Іван Олександрович Зябкін протягом 10 діб перебував у цьому положенні: прикутим до батареї і з мішком на голові. Його дружина, яка не дочекалася ні Івана, ні продуктів, не знала, де його шукати, поки до неї не прийшли з обшуком якісь озброєні люди в масках. Не знайшовши нічого компрометуючого, вони забрали у жінки $ 1 000 доларів США, автомобіль.
Мабуть, і авто, і долари і були справжнім і єдиним стимулом для озброєних грабіжників у масках.
Івана Зябкіна, тим часом, били і допитували. Як били і допитували всіх затриманих і утримуваних у спортзалі винних і не дуже винних.
– Я бачив і чув страшні речі, – ділиться враженнями Іван Олександрович. – Поруч зі мною сиділи троє білорусів і кілька росіян. Їх усіх після тортур убили!
– Тобто, без суду і слідства?!
– Так, – стверджує Зябкін.
Ні 1000 тисяч доларів США, ні телефон, ні автомобіль Івану Олександровичу не повернули. Через десять діб допитів його відпустили через те, що «побачили, що він дурень». Отже, криміналу у його діях не було, і доносу патріота та кандидата наук Бориса Олександровича Пантюхова не спрацював.
Вийшовши на волю із чистою совістю, Іван Зябкін взяв другий комплект ключів від свого автомобіля та вирушив на його пошуки. Він знайшов авто припаркованим біля центрального закладу СБУ, завів його рідним ключем та поїхав. Нині Іван Олександрович разом із сім’єю за кордоном, працює у рідній йому сфері логістики та мріє, але боїться повернутися до України.
Боїться помсти з боку свого друга Бориса Олександровича Пантюхова. Водночас Іван Олександрович Зябкін досі вірить і стверджує, що Борис Пантюхов ніколи б його не здав у СБУ, якби не ті двоє підлеглих Пантюхова, які мріяли здатися на чолі з ним у полон.
Крім того, він боїться, що йому доведеться давати свідчення з приводу вбивств, – «страшних речей, які він бачив і чув», перебуваючи у десятиденних катівнях у спортзалі на вулиці Малопідвальній. Адже тоді буде знято бандитські маски не лише з виконавців цих злочинів, а й з їхніх прямих та безпосередніх керівників, включаючи лейтенанта Івана Баканова.
Ось де криється відповідь диванним експертам, які вимагають притягти до відповідальності колишнього голову СБУ та колишнього сусіда та справжнього друга Володимира Олександровича Зеленського.
