Правда в кожного – своя. Лише істина завжди – одна!
Одного разу авторитетний народ з’їхався до Ростова. Привід для спілкування був сумний: їхній колишній соратник покінчив життя самогубством.
Соратник останнім часом відійшов від кримінальних справ і вирішив зайнятися чесним бізнесом. Все йшло добре, поки його не «кинув» на велику суму його ж товариш по кримінальному світу на прізвисько Клоп.
Гроші, які пішли в нікуди, були взяті новоспеченим бізнесменом у борг. І коли він зрозумів, що назад їх не отримає, застрелився.
На поминках, як водиться, спочатку пили мовчки, а потім розговорилися.
– Пару років тому Клоп і мене «кинув», – висловився один з гостей. – Сума була пустякова, пару тисяч доларів. Простив я йому …
– І мене тоді ж на 2 тисячі «вставив», – пожвавішав інший. – І я теж пробачив – не та сума, через яку воювати!
– І мене! І мене! – Пожвавилися гості.
Виявилося, що майже всіх з присутніх Клоп тим чи іншим чином «кидав». І всі ошукані йому борг прощали.
І коли обговорення Клопа закінчилося, слово взяв відомий кримінальний авторитет.
– От якби ти, – звернувся авторитет до почавшого дискусію товаришеві, – не пробачив тоді Клопу маленького «кидка», не було б всіх «кидків» наступних, і не було б смерті нашого товариша!
Всі мовчазно погодилися. Тому що у кожного, свого часу, хто виправдовував Клопа, був свій аргумент, своя правда, яка призвела до пізнання сумної істини.
Днями довелося слухати, дивитися і читати виступи Олеся Донія. Його правдивістю і благородством можна тільки захоплюватися! Але, поміркувавши, довелося спочатку сформовану думку змінити.
Правда № 1.
Біографія Олеся Донія чимось нагадує біографію Юлії Тимошенко: суцільне бунтарство і незгоду з оточенням. І обоє бачать себе лідерами, неважливо чого.
Отже, Олесь Доній у 1986-1991 роках навчався в Київському державному університеті, після закінчення якого отримав спеціальність «історик». Але, в 1988 році «перший раз за ідейну позицію мене виключали з університету».
Потім Олеся Донія в університеті відновили. І, «у 89-му ми з однодумцями творили напівлегальні, напівпідпільні структури».
Пропустимо уточнення історика з університетською освітою про те, що «напівлегальні» і є «напівпідпільні». Але взимку 1991 року нашого студента знову заарештовують! І лише під тиском багатьох громадських організацій кримінальну справу припиняють!
Ще будучи студентом КДУ імені Т. Г. Шевченка, Олесь Доній 17 березня 1991 року виставляв свою кандидатуру в народні депутати. Але програв Вітольду Фокіну.
У листопаді 1992 року Олесь Доній знову балотується у народні депутати від округу № 7, у Києві, і знову не потрапляє до Верховної Ради України.
Невтомний дипломований історик продовжує рватися у велику політику. Вже розуміючи, що минув той час, коли з невідомості, з розгону, можна вистрибнути на політичний олімп, Доній переорієнтовується на Київ. І в 1994 році він стає депутатом Київради, у складі якого він керував столицею до 1998 року.
З 1995 року, встигаючи поєднувати служіння киянам з громадською діяльністю, Олесь Доній стає:
– заступником голови комісії Київради з гуманітарних питань;
– головою об’єднання «Молода Україна»;
– головою партії «Молода Україна»;
– лідером «Молодої України (р)»;
– головою редколегії альманаху «Молода нація»;
– членом правління «МІЖНАРОДНОГО фонду« Відродження»»;
– головою ради директорів «МІЖНАРОДНОГО благодійного фонду «Смолоскип»»;
– членом президії Національної ради Конгресу Української інтелігенції, головою молодіжної комісії;
– членом правління Міжнародного фонду соціальної адаптації;
– членом президії «Громадського комітету опору «За правду»»;
– шеф-редактором «Часопис «Молода Україна»;
– головою «Центру екстремальної політики»;
– головою «ТОВ «Остання барикада»»;
– членом СПУ;
– президентом громадської організації «Центр досліджень політичних цінностей».
Одночасно, у 1998, 2002, 2006 роках Олесь Доній намагається прорватися у ВРУ, але спроби його провалюються. І, нарешті, в 2007 році його мрія збувається!
Як видно з послужного списку Донія, новоспеченому історику не до вивчення історії! Адже не вважати ж серйозними історичними дослідженнями його книги, випущені «Смолокипом» під час перебування Донія в оному головою ради директорів!
Якщо ж зазирнути в історію країни, то його кроки на політичний олімп – точна копія революційних біографій володарів Радянської держави, будь то швець Лазар Каганович, або виходець з багатої сім’ї В’ячеслав Молотов! Так само, як ці одіозні особистості вибудовували свою кар’єру своїми революційними і громадськими діяннями, Олесь Доній будує свою кар’єру не через дослідження і відкриття вченого-історика, а через бунти і лідерство в чомусь і серед когось! Що не заважає йому:
– дати наукову оцінку діям нинішньої влади: «Ідеологія нинішньої влади – російський націоналізм і українофобія, форма правління – бандократія!»;
– звинуватити товариша по фракції Давида Жванію в гріху, раніше створеному особисто: «Ну, назва демократична (Давид Жванія створив Депутатську групу «Право вибору» – Г.У.). Щодо самої групи … ЇЇ створення, безперечно, підсилить самого Жванію і збільшить його ринкову вартість у політиці. Він матиме тепер не один свій голос, а й інших депутатів. І про ці голоси влада завжди вестиме перемовини з самим Жванією – як удалим менеджером, що зумів збільшити кількість голосів у їхній коаліції».
Правда № 2.
– Я поки що єдиний, хто протягом усіх цих років голосував своєю карткою і нікому її не давав. Бо так записано у Конституції. І якщо «регіонали» її порушують, то опозиція має бути чесніша й чистіша…
Нагадаю, з 2007 року Олесь Доній переходить з розряду другорядних політиків у розряд законодавців. Як чесна людина він особисто голосує своєю карткою у ВРУ, але, як законодавець, він бачить, що його товариші по фракції, не кажучи вже про порушників -«регіоналів», щосили порушують Конституцію при прийнятті важливих для країни законів! Бачить – і … мовчить! Тобто, вкриває злочин?
– У парламенті мені лише двічі пропонував гроші: один раз три роки тому за невходження в коаліцію помаранчеву – десять мільйонів доларів – і три місяці тому – один мільйон доларів, плюс двадцять тисяч доларів щомісячно.
Законодавці Олесю Донію пропонують хабар у 10 мільйонів. Замість того, щоб написати (за законом!) заяву правоохоронцям, кришталево чесний депутат цілих три роки зберігає цю страшну таємницю!
Потім законодавцю Олесю Донію пропонують хабар в 1 мільйон одноразово, і 20 тисяч щомісяця! І, знову цей чесний депутат не намагається викорінити корупцію у вищому законодавчому органі країни, а болісно цілих три місяці роздумує над пропозицією!
«Лише двічі» до народного депутата Донія з пропозицією хабара підходить людина (або дві). Він знає ім’я та прізвище цього негідника (негідників)! Але і сьогодні наш правдоруб чомусь не зраджує її (їх) розголосу? Можу припустити, що чекає від нього (їх) третього речення?
Спочатку мені подумалося, що, швидше за все, відчуваючи, що його депутатська значимість спливає з-під депутатського сидіння, Олесь Доній і зважився сьогодні оприлюднити факти трирічної і тримісячної давності. Але тут Юлія Володимирівна Тимошенко на «Великій політиці», в унісон заяві Донія, озвучила суму останньої ціни «тушок».
Наче й вона, і наш правдоруб, не знали, що депутати завжди мають свою ціну! Як ніби Юлія Володимирівна ніколи не купувалась і нікого не купувала під куполом ВРУ!
Істина ж Олеся Донія полягає в наступному. Якщо б він запобіг спробі свого підкупу 3 роки тому, тоді 3 місяці тому його б не купували. Та й на інших би постереглися цінники наклеювати.
Але – не присік. Промовчав в силу якихось обставин. Зате тепер має право щиро обурюватися на адресу свого законодавчого оточення.
