Версія для друку
Світлина з інтернету

Найсумніший підсумок

Думав суботу-неділю провести, як нормальні люди, без політики. Але заглянув на сторінку Victoria Maximenko, а вона ж зробила те, що я цього разу полінувався - розшифрувала невнятний потік недосвідомості однієї неповносправної Бубочки (дуже раджу зайти та почитати, бо візуально сенс або його повна відсутність сприймається значно чіткіше, ніж за тими всіма кривляннями й позерством, які покликані приховати, що король голий). Почитав і зрозумів - нікуди від карми не втекти. Мушу ще пару слів про це непорозуміння світового масштабу написати. Переказувати, що воно там наговорило й чому це повна лабуда, не буду - мудрим і так ясно, а дурнів не виправити. Просто пару роздумів, а десь і невеликих інсайдів.

Зараз, у цьому дописі, зосереджуся щодо теми війни й миру у виконанні цього... Я ніколи не плекав щодо нього жодних надій та сміявся, коли чув, що він "приречений стати другим Порошенком". Он, прихильники вульгаризованого дарвінізму також переконані, що мавпа просто приречена ставати людиною, особливо в сучасному оточуючому світі. А вона чомусь не стає. А що вже говорити про цю помилку природи.

Але моя перша біологічна освіта підштовхувала до думки, що не гірший же він від мавпи. Навіть вона рано чи пізно зрозуміє, що аби отримати банани не треба битися головою об ґрати, а досить натиснути жовту кнопку, на якій цей банан намальований. Страх перед Байденом, постійні підsrачники від Меркель та Макрона, прохання взятися за розум від литовців і поляків, а ще розуміння, що Путіну він 100 років не потрібен і той його неприховано зливає та відверто знущається, мали зробити своє. Він повинен був дійти до розуміння, як отримати банан, і засвоїти, що кидатися гімнячками в доглядачів - це найменш ефективний варіант. Почав навіть в останні пів року деколи говорити правильні слова. Уже окрім "Абирвалг!" почало проскакувати "НАТО, Євросоюз, наша армія..."

Але як із Шаріковим, тут природа знову дала еволюційний збій. І ця прес-конференція стала дуже наглядним прикладом. У пацієнта почався регрес. Усе сказане раніше пішло коту під хвіст. Він знову повернувся до вихідного стану дворічної давнини.

Знову боїться сказати хоч слово про Путіна. Панічно боїться. Ну, нехай, від питання, яке задала Олена Курбанова з “Прямого”: сказати, чи Путін - убивця, в нього відразу почався ріденький понос. Але журналіст "Ґазети Виборчої" з Польщі задав дуже помірковане запитання: "Як ви для себе оцінюєте Путіна?" І тут почалася якась шокуюча паніка.

Він, бачте, не має часу думати про Путіна (весь час про Порошенка, а тепер ще й про Кличка думає?). Він не зміг узагалі щось навіть нейтральне, але з констатацією агресивних дій і намірів, сказати. Він тупо боїться. І ще тупіше вірить, що якщо "просто перестати стріляти й подивитися Путіну в очі", то війна закінчиться, прийде мир та процвітання...

У його відповідях на кілька питань із цього кластеру не було згадки про війну, про рашистську агресію, про злочини путінського режиму. Це вже навіть не про "ту сторону", це психологічна капітуляція дрібного шпанючка перед дебелим бандитом. Він пару разів повторив свою нову мантру, що головне зараз йому знову зустрітися з Путіним і все буде добре.

Відповідаючи Олені Курбановій уже після прес-конференції, він розродився сентенцією: "Якщо я вам відповім, то загинуть 100 наших бійців". Ідіоте, вони гинуть саме через те, що Путін завдяки тобі засвоїв дві речі: 1) щоб він не зробив, майже все зійде з рук, бо українська влада не вимагатиме нових санкцій, покарань, підтримки й протидії в світі, а ще й сама боїться хоч якось протистояти агресії; 2) нарощувати в пульсуючому режимі агресивну політику щодо України доречно й ефективно, бо наша влада всього боїться й готова до поступок. Наші бійці гинуть саме через те, що Зеленський дав Путіну надію, що він зможе витиснути все заплановане по максимуму.

У сухому залишку маємо ситуацію, коли гідрант, трошки погравшись у гучні й принципові фрази, цілковито повернувся на вихідну точку 2019 року. Доки тут наші мудрагелі роздумують, якою буквою алфавіту назвати план, до якого в питанні Донбасу переходить Зеленський, він насправді досі не повернувся навіть до Плану "А".

Просто задумаймося.: ми 5 років важко й болісно реалізовували саме цей План "А" у виконанні Порошенка. Вийшли на доволі стійку ситуацію, чимось схожу на особливості співіснування того ж Ізраїлю з палестинцями. Навіть не з Хамасом, а з більш поміркованим ФАТХ.

Треба було йти далі, але "мудрий нарід" запраг негайного миру невідомо, як, невідомо, за яку ціну... Зеленський півтора роки не впроваджував жодного ні поршнеківського, ні свого власного Плану "А". Бо його потуги визначаються зовсім іншим позначенням - План Зеро. Це й було те бажання заглянути Путіну в очі, перестати стріляти, відводити війська, не отримавши не лише перемир'я, але й обіцянок його запровадити, вихваляння на весь світ миролюбності Путіна (саме так, а як інакше пояснити ці мантри про всеосяжне перемир'я та заниження кількості його порушень у понад 10 разів порівняно навіть із підсліпуватим ОБСЄ?).

Адже це був не план, це було якраз "Зеро": Усміхатися, юлити, брати якісь неприйнятні зобов'язання, які виконувати не можна та й не планувалося, а далі думати, що якось пропетляємо...

І лише десь ближче до Нового року раптом на внутрішній пропагандистський ринок у Бубочки прорізався голосочок. Ні, Путіну він не погрожував і покарань для нього майже не вимагав. Але став на щось натякати в протилежному напрямку.

Ми й понадіялися, бо не зрозуміли відразу, що то не був ніякий План "А" в розробці Порошенка, а виявився ще один План Зеро, але тепер уже для Байдена. Попетляли перед Путіним, пропетляємо й перед Байденом... Тому сподіватися якогось Плану "Б" чи реального Плану "А", не доводиться. Зеленський остаточно здеградував до свого первісно стану: "Подивитися в очі Путіна й побачити там мир..." Для нього сама лише зустріч із головним агресором стала кінцевою самоціллю.

Він ні разу внятно не пояснив, про що він хоче говорити з Пуйлом. Навіть не про що буде (адже Путін поведе розмову в своєму руслі, а не за побажаннями Зеленського), але хоч викристалізуй, для себе, що ти хочеш від імовірного співрозмовника. Але він досі навіть у власній свідомості не спробував над цим застановитися. Натомість носиться, як дурень з писаною торбою, з фантазією, де й за чиєї підтримки він міг би побачити Пуйла.

Тобто, зустріч, як самоціль. Мені здавалося, що навіть ця не дуже інтелектуальна особа вже починала доростати до розуміння необхідності пошуку якогось смислового наповнення, і раптом знову такий регрес та деградація...

Ось і все, що можемо винести в такій надважливій для нас сфері із прес-конференції особини, яка за Конституцією відповідає за безпеку й зовнішні стосунки. І, мабуть, це найсумніший підсумок двох років.

Тарас Чорновіл

Назад до архіву Версія для друку