Маю надію

Мітинг 28 червня. Зі свіжими враженнями написати не вдалося - вчора вернувся додому зовсім загнаним, а сьогодні від самого ранку довелося набігатися Києвом по ефірах та зустрічах. Тому дещо напишу вже на холодну голову. Бо вчора було трохи зайвих емоцій. Сьогодні все вляглося, а оцінки стали більш тверезими.

Учора на мітинг прийшов, бо вважав, шо це мій обов'язок. Якщо ти щодня пишеш у соцмережах та розказуєш на телеканалах і радіо про цю злочинну владу, то зобов'язаний щось пропонувати, аби вона не знищила остаточно Україну, та приєднуватися до найрізноманітніших дій, які цій владі мають нагадати про досвід духовного попередника Зеленського - Януковича.

Це я зараз звертаю до себе, але думаю, що доречно й усім нам, які невдоволені та обурені нинішніми подіями, часом ставити собі питання: а що я зробив, а не лише написав у фейсбук? Усі ці заходи й мітинги на ранньому етапі можуть видаватися слабкими, популістськими чи безсовісно рекламними з боку деяких політиків. Але майбутня революція має на чомусь розігріватися.

Революція Гідності теж стала такою не відразу. Просто згадаймо.

Спершу був допис Мустафи Наєма. Він пізніше виявився закінченим мерзотником, як і вся їхня диверсійна групка. Але й тоді він уже засвітився в багатьох брудних оборудках. Не забуду, як саме Наєм організовував рейдерське захоплення на той час дуже важливого для демократичних сил телеканалу Ті Ві Ай на користь Льовочкіна. Подяка Микола Княжицький, що зумів, витерпівши купу брудних атак, протиставитися тій авантюрі.

А за Мустафою ще чималий шлейф тягнувся. І першими, хто долучилися після його допису, були далеко не тільки Андрій Парубій та близькі до нього за духом, але й льовочкінські підсадні качки. Саме вони зуміли перехопити ініціативу на тому першому Майдані. Його ще прийнято називати студентським, бо студентство становило загальну більшість учасників та жертв жорстокого розгону, але аж ніяк не мало вирішального впливу.

Започаткований із деяким відставанням "партійний Майдан" узагалі шокував дрібнопартійковим егоїзмом та нарцисизмом, хоча й захоплював велелюдністю стартової акції. Але позитивних емоцій від нього в людей, які прагнули чистоти й щирості, залишалося ще менше.

То що, не треба було підтримувати той вияв протесту проти розвороту нашого геополітичного курсу від Європи до Москви, від демократії до диктатури? Звичайно, що треба було. І незабаром розвинувся справжній народний Майдан, а за ним спалахнула Революція Гідності, які врятувала нас від того жаху, в якому нині живе багатостраждальна Білорусь.

Це перша, на упередження відповідь на всі невдоволені відгуки про вчорашню подію. Я сам там почувався геть некомфортно, розуміючи, що тут домінують нарцисизм і популізм. Але залишився. І, якщо не буде якогось форс-мажору, прийду й на наступні. Бо тут піарилася неприємна мені Деморда (чи тепер вони хочуть, щоб їх називали Дем-сокирою?). А в 2013-му розігрував авантюрку й каналізував протестні настрої через своїх людей голова адміністрації Януковича Сергій Льовочкін. Але час дуже скоро все розставив на свої місця.

Тепер трохи про неприємне. Ще раз повторюся: всі ці оцінки не мають перешкодити нам вийти на наступні акції протесту проти антидержавної і зрадницької діяльності Зеленського і його кримінальної кліки.

Перше - це абсолютно безсоромний піар Дем-ординців. Акцію оголошував Рух Опору Капітуляції, який об'єднує і позитивні, й відверто деструктивні та навіть провокаційні сили. Але лише ДС дозволили собі так безсоромно й дуже цілеспрямовано рекламуватися на події та на тому лихові, яке спричинило це зібрання.

Купа партійних прапорів (а це вже було підленько, оскільки домовлялися ж попередньо без партійної символіки). У ординців узагалі повне відторгнення щодо національних символів - не раз помічав на їхніх акціях. Кілька державних стягів тримали люди явно не їхнього віку та вигляду. Ще ординці зайняли завчасно весь центральний майданчик перед місцем для виступів, створюючи ілюзію виключно їхньої партійної акції. Тільки тут, саме в полі зору всіх телекамер і перебувала вся їхня не дуже численна групка в партійних футболках з партпрапорами й партійними плакатами.

Підготувалися добре, але, знову ж, із умисним акцентом на свою мікроскопічну партійку. Купа поліграфічно виготовлених плакатиків із закликами проти Зеленського і Єрмака всі були з назвою партії та її фірмовим знаком.

Вони добре попрацювали над тим, щоб акція в Києві й у деяких інших містах сприймалася саме, як їхня партійна, до якої приєднується різні розрізнені люди без акцентації на їхній політичній приналежності. І це при тому, що серед пари тисяч учасників протестної акції Деморду представляли може 100 чи 200 осіб, усі інші - широке коло невдоволених діями зеленського режиму, які себе з цією партійкою в жоден спосіб не асоціюють.

Це дуже сильно зашкодило цілій кампанії проти злочинної кліки Зеленського. Акція через чийсь нарцисизм і егоїзм перестала сприйматися, як загальногромадська чи об'єднавча. А бути на підтанцьовці в креативних (без сумніву), але все ж політичних маргіналів хочуть не всі. Уже бачив багато подібних відгуків.

Але у відповідь на це задумаймося про дві речі. Перше - це вже описана тут паралель із 2013, коли зачинателями теж себе виставляли не завжди варті поваги й підтримки люди. А друге - маємо науку для більших опозиційних сил і партій.

Треба надалі дуже чітко розуміти, що з ординцями джентльменські домовленості не діють. Треба відразу розуміти, що вони прийдуть із своїми прапорами, і плакатами, де скрізь буде написано їхню назву "Демократична сокира". Тому, або жорстка заборона з передбаченими санкціями за партійну символіку, або й самим не соромитися. І більше креативних плакатів, карикатур, інсталяцій. Бо лаяти ДС за саморекламу буде доречно, коли ви матимете на противагу не менше своїх плакатів. А так, вони попіарилися, але без них плакатів і лозунгів було б зовсім обмаль.

І ще про виступи. Найперше, погана технічна організація. Озвучка зовсім нікудишня. Щось розбірливе було чути лише в радіусі 10-15 метрів, де все вже зайняли ординці й ще маленька групка Нацкорпусу.

Ті взагалі вирішили лише відмітитися за принципом: одна людина - один партійний прапор, було їх не більше десятка. Пробиватися у той вузенький переповнений сектор, де щось було чути чи видно, ні мені, ні більшості присутніх не хотілося - ковідну загрозу ніхто не скасовував. Тому я лише з описів у фейсбуку зміг взнати перелік деяких учасників, а окремі виступи прослухав уже в записі.

Тут окрема тема. Може воно так і має бути на подібних акціях, особливо, коли 90% не чують промов і закликів...

Але я маю якесь колосальне відторгнення до голослів'я та популізму. А тут такі, як Гудименко со товаріщі дали фору навіть Ляшкові...

Який імпічмент? Про що ви говорите, хто його буде оголошувати? Яке відкриття кримінального провадження проти Зеленського його ж 200%-ою? Невже не можна хоч трошки адекватніше формулювати свої пропозиції?

Усі інші заклики поки більше звучали, як закидування шапками. Доречно звучали тільки висловлювання (не всі й не завжди) із звинуваченнями проти Зеленського. То може на цьому етапі краще в це русло спрямовувати свої виступи. Тільки уявіть, скільки шуму й насмішок прозвучало б, якби до подібного рівня голослівності й порожніх обіцянок "от уже тут і зараз зібрати сотні тисяч і знести злочинний режим" опустився Порошенко?

Тому відчуття подвійні. Але я таки задоволений, що пішов на той мітинг, бо все це наносне, а Зеленського за ґрати таки відправляти колись треба. А щоб це КОЛИСЬ настало, з чогось починати треба ЗАРАЗ.

Маю надію, що з часом побачимо акції трохи іншого рівня. Ті, які вміє організовувати партія Європейська Солідарність та її лідер. Пригадуєте той масовий мітинг у переддень відльоту Зеленського до Парижу в кінці 2019 року? Бо в РОК дуже всього понамішувано. Там же не тільки політичні нарциси, але й відверті штрейкбрехери наявні (хоча більшість люди дуже достойні).

Тарас Чорновіл

Назад до архіву Версія для друку