Світлина з інтернету

До них не дійде

От у мене є друзі, які дуже жорстко реагують на критику тих злощасних 73%. Переконані, що ми не маємо права про них хоч щось негативне говорити, бо вони ж точно переосмислять усе й захочуть виправити свою помилку. А далі йде така собі арифметика: для перемоги треба 50%, а в нас лише 25%, тому нам треба ще від них наточити стільки ж.

Я не вступаю в полеміку з цього питання - ще нам тут нового срача тільки бракувало... Та й лити бруд на немудрих виборців, для яких твої аргументи, що об стінку горохом, сенсу не бачу. Скорше слід бити по всіх тих медіахвойдах, пазітівнєнькіх блогєрах, політичних шахраях і їхніх господарях, а заодно й по головному вигодонабувачу від усунення Порошенка - Путіні. Тому й зараз у бій з прихильниками цієї позиції кидатися не стану, але й не згоджуюся з їхніми аргументами та сподіваннями.

Найперше, ніяких 73%, як і наших 25%, (на жаль) не було. Якщо про Зеленського, то він набрав менше половини голосів усіх виборців. Щоправда, боюся, що якби всі ті, що не прийшли в другому турі на дільниці, таки проголосували, результат міг би виявитися ще гіршим. Але на них і не тяжіє відчуття своєї пов'язаності з цим зеленим чучерадлом. Насправді, важливо, щоб ті, хто голосував за Зеленського, а тепер розчарувалися, взагалі не прийшли на вибори.

Згадайте: перед другим туром у 2019 році була така ініціатива "Не мій кандидат". Її спрямовували на тих, хто не особливо захоплювався Зеленським, але тупо вбив собі в голову, що він проти Порошенка. Їм тоді пропонували не робити умисно дурного вибору й не брати на себе гріх за таку зневагу над країною, бо можна ж просто не прийти й не проголосувати за не свого кандидата.

Не спрацювало! Це зараз тих, хто клянуться, як вони не хотіли Зеленського, але голосували за нього, "аби не Порох", стало так багато. Тоді потенційних носіїв ідеї "Не мій кандидат" було значно менше - помішаність на Зелепупіку була якоюсь психіатричною епідемією. А зараз, коли полуда трохи з очей спадає, цей лозунг міг би виявитися доречним. І саме на відмову колишніх зелених виборців узагалі йти на вибори слід робити ставку.

Бо не проголосує абсолютна більшість із них за Порошенка. Вишукають яке завгодно лайно, лише не нормального президента. Це вже порода така гнила, яка лікується лише кількома поколіннями нормального виховання або відчуттям критичної загрози, як це було в 2014-му. Цілком імовірно, що на час виборів зелена зграя натворить такого, що той другий фактор і спрацює.

А написати все це спонукала мене свіженька стаття в фейсбук такого собі дисидента Семена Глузмана. Принципово не стану тут її перепощувати, бо це рідкісна бридота. Хочете, самі знайдіть у нього за саме таким українським написанням імені й прізвища в акаунті. А статейка зветься "Без надії сподіваюся?".

До Глузмана завжди мав перестороги через його самовпевненість, зверхність, ворожість до всіх носіїв іншої думки та гидотне вміння руйнувати цілісність нашого демократичного середовища. Так, дисидент і правозахисник. Але ж і Хмара теж був дисидентом, проте більшої деструктивної мерзоти ще пошукати треба.

Але мова не про те, як Глузман працював у своїй Харківській правозахисній групі, а про те, що зараз понаписував. Такий собі монолог декадента, який ще "без надії сподівається", але виправлятися чи хоч визнати своєї помилки не збирається. Бо для нього ж і нині саме Порошенко винен у тому, що він особисто своїм бюлетенем віддав Україну мерзенному злобному блазню (а скількох ще переконав своєю жовчною критикою Пороха?!).

От просто задумайтеся: якщо навіть інтелектуальний, далекий від впливу популізму та ворожий до тоталітарних лівацьких замашок дисидент Глузман не може в своїй голові переступити через той антипорошенківський бар'єр, який вибудував там два роки тому, то чого сподіватися від того примітивного люмпену, який із Зеленським та його ляльководами "на одній хвилі" й резонує разом з кожним його примітивним відосіком, словесним вихлопом чи пуком. Технологи й спічрайтери зелених слуг саме на тих низьких інстинктах грають.

Я все це не для того тут написав, щоб оголошувати якусь кампанію обливання брудом тих 73%. Це непотрібно робити навіть не тому, що може нашкодити, а через безперспективність такої зайвої трати сил і часу. До них не дійде. Це все для того, щоб ми не плекали зайвих надій на те електоральне дно. Бо найкраще й найінтелектуальніше, що такі (від умовної чорнотої бабки під під'їздом і до узагальненого Глузмана) можуть зробити для країни - це просто не прийти на вибори. А мудрих і адекватних краще будемо шукати й гуртувати в своєму середовищі, яке й так поступово зростає.

І, ради всього святого, перестаньте нарешті тут влаштовувати гарячі побоїща за якісь геть нікчемні дрібнички на зразок обожнювань чи поборювань якоїсь порожньої блогерші. Бо до наступних виборів нам не так нових попутників серед пропащих виборців зеленої плісняви шукати, а своїх би не розгубити.

Тарас Чорновіл

Назад до архіву Версія для друку