Версія для друку
Світлина з інтернету

І тут почалася паніка...

Міністр Кулеба вибухнув "праведним гнівом", що Україну не запросили на Саміт НАТО... Я навіть не знаю, як це коментувати.

Ми в дитинстві на такий випадок мали красномовний жест - символічно послинити пальця, прикласти його до чола такого "особливо обдарованого" й зобразити звук шипіння. Річ у тому, що країни не члени, але партнери НАТО мають всі підстави для участі в Самітах НАТО, але цей процес не автоматичний. Така країна повинна здійснити певні завчасні зусилля, подати заявку, склад делегації, узгодити всі технічні питання стосовно своєї участі, виступів, двосторонніх контактів на площадці Саміту та багато іншого.

Відповідь, при дотриманні давно визначених правил, практично завжди позитивна. Відмова також можлива, але для цього країна повинна "дуже постаратися", а її керівник має стати особою небажаною та нерукоподавною. Але навіть у розпал касетного скандалу неймовірно одіозного в той час для Заходу Кучму все ж запросили на Бухарестський Саміт, просто головні гравці показово дистанціонувалися від нього.

Відбуваються такі узгодження через офіційного посла країни при штаб-квартирі НАТО... І звідси починається уже відвертий треш. Країна, міністр якої так обурений ігнором, а зепридєнт розказує, як нам усі щось винні, не має очільника дипломатичної місії України при НАТО... А вгадайте но, від якого часу? Правильно, з травня 2019 року.

Одним з перших рішень Зеленського відразу після інавгурації було відкликання тодішнього посла Вадима Пристайка. Добре, той пішов на тимчасове підвищення, але заміни йому не призначили досі. Не сумніваюся, що сам Пристайко, як фаховий дипломат, відразу почав проштовхувати нову кандидатуру на вакантне місце. Його тодішня посада заступника голови адміністрації давала такі можливості, але все зупинилося на верхівці. Точно знаю, що всі пропозиції були проігноровані особисто Зеленським. Йому НАТО не було потрібне - він в очі Путніу готувався позаглядати.

Відтоді Пристайко встиг побувати і міністром, і віце-прем'єром. І Кулеба спромігся спершу віце-прем'єром побути, а потім за якоюсь безглуздою ротацією пересісти в крісло міністра. І на його місце віце-прем'єра з європейської та євро-атлантичної інтеграції потрапила офіційно звинувачена в кримінальному злочині екс-заступниця Олени Лукаш Стефанішина, а призначення нашого посла в НАТО так і не відбулося.

Показово, що регулярно депутати ЄС та "Голосу" під час години запитань до уряду допитуються, коли ж буде призначений голова місії. І завжди відповідь одна й та сама. Цитата Стефанішиної від 29 січня: "Питання щодо призначення нового глави місії України при НАТО вже фактично вирішено, воно має відбутися найближчим часом". З того, що знаю особисто, це питання у Зеленського ще взагалі не розглядалося.

У нас в місії є формальний в.о. Георгій Толкачов. Класичний кар'єрний дипломат, працював і в минулі роки в цій сфері діяльності у профільному "натівському" відділі МЗС. Чогось іншого про нього не знаю.

Може й чудова та професійна людина. Але статус в.о. в дипломата тут абсолютно ущербний, він має обмежений доступ, ускладнені контакти й реально не спроможний виконувати інші функції поза елементарним обміном папірцями.

Це був перший пункт відповіді на "праведне обурення" пана Кулеби. Тим більше, що він сам займав аналогічну посаду, як представник України при європейських інституціях у Страсбурзі. І дуже добре знає, чим при міжнародних організаціях відрізняється посол і в.о.

А тепер до другого пункту. Так, не маючи повноправного посла при НАТО, важче узгодити заявку на участь лідерів країни в Саміті, треба більше часу й зусиль або й особистого звернення від міністра. Але таке звернення все ж буде розглянуте й підтримане. От тільки є одна маленька проблемка - від України не надійшло прохання про участь нашої країни-партнера в Саміті!

Не знаю, може сьогодні чи вчора раптом щось почали писати й надсилати, але це вже запізно й недоречно. Нашого представника нижчого рівня можуть, як максимум, допустити до окремого дня засідань (якщо такий запланують) поза основною програмою Саміту. Саме так усе й відбулося в 2019 році. Але головне - наше злощасне керівництво не мало жодних планів брати участь у Саміті й відверто про це говорило.

Пригадуєте, отой ганебний брифінг у Парижі після бббеее..., ммеее перед Макроном. На брифінгу воно також щось невнятне мукало, але про червневий Саміт сказало дуже чітко: "Ми очікуємо, що хтось із учасників того Саміту підніме питання ПДЧ для України, а ми будемо спостерігати й очікувати результатів". Так, коли цілком було доречно офіційно заявити про бажання взяти участь у Саміті, перша задниця країни лише мукала, що будемо чекати, що там хтось за нас щось про нас скаже.

Але ще є й третій момент. Згадайте визначний ювілейний Саміт НАТО в кінці 2019 року. Там на неформальному рівні вирішили, що робити з євро-атлантичною перспективою для України й Грузії. Постановили: Грузія завдяки своїй наполегливості й продовженню курсу реформ отримує реальну перспективу членства (чи буде вона в близькому часі реалізована, залежить від різних зовнішніх чинників, у тому числі й від шантажу РФії, але в середині НАТО сказали: "Так"). А щодо нашої країни відповідь була наступна: "Для України двері НАТО залишаються відкритими, якщо ця країна визначиться із своїм бажанням шляху до Альянсу".

У перекладі з дипломатичної мови це речення звучить так: "Тепер для вас вступ буде ускладнений значним числом додаткових умов і відкладається до невизначеного майбутнього, оскільки ваша влада не виявила реального бажання інтегруватися до нашого безпекового союзу та продемонструвала відсутність стабільності намірів і послідовності реформ". Як так? Лише на початку цього ж року до нашої Конституції записали положення про прагнення вступу в НАТО та обов'язок вищих посадовців це здійснювати. Але то було при Порошенку, а потім "мудрий нарід" вирішив поржать.

Перед Ювілейним Самітом вибухнув міжнародний скандал через брутальний демарш з боку Зеленського. Заявка на цей Саміт уже була оформлена рік перед цим. Її у відповідності до протоколу зафіксував Порошенко для себе чи свого наступника. І у вересні до нашої ОПи просто передзвонили з штаб-квартири НАТО, чому ми не надаємо технічних узгоджень на склад делегації, побажання щодо виступів і зустрічей. І тут почалася паніка...

Зеленський панічно боявся хоч чимось образити Путніа. Його російський агент, ой, зовнішньо-політичний радник Єрмак поспіхом передав, що "у наших старших российских товарищей есть пожелание..." І це зелене непорозуміння офіційно відмовилося від участі, а ще наговорило щось, що ПДЧ нам не потрібно, нас і так приймуть, коли визріє потрібна ситуація.

В НАТО від такого демаршу просто щелепи відвисли. Такого там ще ніколи не траплялося. І вирішили все ж спробувати "не відразу в морг, а ще для початку в реанімацію".

На ці дні в Україні був запланований офіційний візит президентки Грузії Саломе Зурабішвілі. Зеленський запросив її ще в день своєї інавгурації. Стало відомо, що пані президент спробує переконати Зеленського не робити демаршу й поїхати на Саміт. Що відбулося? Зеленський так боявся, що його переконають, або ж що Путін щось запідозрить, чи що ще там йому в голову наклав Єрмак, що він зробив небачену за наглістю річ - відмовився приймати лідера дружньої держави, яку сам запросив, і скасував її офіційний візит за день до початку під надуманим і образливим приводом, що в нього є інші важливіші справи через війну (якої він тоді взагалі старався не помічати).

Далі в НАТО зробили швидкі висновки й різко поміняли Україну й Грузію за пріоритетністю. Нас вивели з числа перспективних партнерів. Це був провал не лише того, що зробив Порошенко, але й усіх зусиль України ще від часів Кучми. Щось подібне скоїв лише Янукович, який так само на пряму вимогу Путіна викинув із закону “Про основні засади зовнішньої і внутрішньої політики України” згадки про євро-атлантичну інтеграцію.

Про четверте, п'яте... десяте, двадцяте: як у нас руйнується реформа армії, як повернулася корупція та влада олігархів, як почався відкат у реформах правової держави, які обов'язкові для інтеграції в НАТО, я вже й писати не хочу. Усе це більше нагадує Білорусь, ніж принципового й прогнозованого партнера НАТО. І на фоні всіх оцих абсолютно диких речей наш міністр закордонних справ висловлює своє обурення?!

Хоча, що з нього візьмеш - він давній прислужник: що накажуть, те й заявлятиме... А ми ще раз зганьбилися й принизилися.

Отака наша нинішня реальність життя в середині шоу від 95 кварталу...

Тарас Чорновіл 

Назад до архіву Версія для друку