Світлина з інтернету

Вона готує

Добкін не ідіот

Якщо варшавський вояж лідерки "Батьківщини" поки залишає більше питань, ніж відповідей (ну може й справді полетіла вона туди разом з генерал-лейтенантом Михайлом Цимбалюком, щоб зробити спільне селфі на фоні знаменитої варшавської Сиренки), то ці повідомлення - вже справжній треш. Мова йде про поєднання в одну систему кількох окремих подій. 

Усі ми з подивом прослухали (а хто не має вкоріненої звички дивитися ранковий ефір на "UA: перший", то прочитали на партійному сайті "Батьківщини" виклад) гнівну тираду Тимошенко проти Президента. Там ішлося про те, що він ніби має дружні стосунки з лідерами так званих ДНР/ЛНР, з якими домовився про ескалацію бойових дій на сході, щоб зберегти свою владу. Попри абсолютну шизофренічність цього припущення, тут пані Тимошенко ще добавила кілька менш помітних нюансів у тексті.

Там ніде не було згадки про Росію і її агресію, про Путіна. Виходить, що керівники фейкових республік самостійні у прийнятті рішень і веденні бойових дій та не залежать від Кремля. Росії там узагалі нема... Стоп!!! Від когось ми все це вже чули. За кордоном про це постійно говорять Лавров, Сурков та й сам Путін. А в Україні ще недавно подібні речі заявляла перший номер партійного списку "Батьківщини" Савченко! 

Я ще можу припустити, що під час ефіру пані Тимошенко могло понести й вона нагородила купу непродуманих фраз у загальному емоційному словесному потоці. Але ж опісля інформацію продублював уже згаданий партійний сайт. Процитую лише назву замітки: "Юлія Тимошенко: Порошенко має намір ініціювати ескалацію війни в Україні заради збереження своєї влади". Виявляється, у нас не російсько-українська війна і не російська агресія, а війна в Україні! Але ж саме таке дослівне формулювання ми теж уже неодноразово чули. Поряд з фразою "Конфликт на Украине" саме так характеризують бої на сході російські дипломати на всіх міжнародних форумах, починаючи ще від достопам'ятного Чуркіна на Радбезі ООН.

Якщо це все поєднати з фактом, що Тимошенко ні разу не була в зоні бойових дій, ніколи не підтримала наших бійців ні словом, ні гривнею; жодним словом (окрім подібних до наведеного формулювань) не згадує війну в своїй пропагандистській кампанії, то це вже пахне колаборантством і відвертою зрадою

А тепер перейдемо до другої частини нашого детектива: що всьому цьому передувало (нагадаю: ефір відбувся 5-го липня)? Щойно вчора зміг підтвердити факт, що напередодні, ще 2-го липня, після закінчення робочого дня в центральний партійний офіс на Турівській прибули дві дуже знакові персони: Михайло Добкін і Володимир Грановський. На Турівській у цей час ніби зібралися пару основних технологів Тимошенко й очікували дорогих гостей. Зрештою, факту присутності головних посібників Тимошенко підтвердити не можу, а те, що ще задовго до початку наради рядових працівників офісу попросили розійтися - це вже точно. От тільки дехто з них трошки загаявся, тому факт неочікуваного візиту чи не найодіозніших персонажів не пройшов непоміченим.

Очевидно, що на Турівській проходила нарада між штабістами Тимошенко та керівниками пропутінської групи. Якби Тимошенко бажала просто з кимось із них побачитися й обмінятися кількома фразами, то так би не підставлялася. А переговори в головному офісі - це миттєвий доступ до всіх матеріалів, швидкий зв'язок із консультантами та експертами тощо. Юлія Володимирівна любить подібні наради, а їх стиль я знаю особисто, бо одного разу ще в кінці 2001-го довелося й самому до такого засідання долучитися. Тому говорю не про здогади, а про реальні речі.

Але для чого пані Тимошенко проводити спільні засідання й ухвалювати якісь рішення з такими одіозними персонами? 

Розповідати, хто такий Добкін, думаю, зайве. Але він нам запам'ятався в дещо викривленому світлі ("У тебя рожа скучная, тебе никто денег не даст / Тут текст немного по-дебильному написан"). Насправді ж, він не такий ідіот, як може здатися, саме він сьогодні вибудовує єдину альтернативну до Медведчука путінську лінію в Україні. Медведчук неймовірно самозакоханий "нарцис", тому терплячи всі його забаганки (усе ж кум Путіна), в Кремлі на нього та на його партію "За жизнь" не особливо розраховують. Проекти Медведчука спрацьовують з дуже скромним результатом і лише при застосуванні масованого адмінресурсу.

А от Добкін і Новинський - люди, які користуються прямою підтримкою Кремля. Навіть у доволі проросійському Оппоблоці Добкін з Новинським стали внутрішньою непримиренною опозицією, звинувативши колег у співпраці з "хунтою". Ще раз нагадаю - Добкін не ідіот, як це виглядає назовні. Якщо Добкін буде співпрацювати з Тимошенко - це пряме кураторство з Москви над усією її виборчою кампаніює та певні гарантії слухняності у випадку перемоги.

Тепер коротко про Грановського. Він заслуговує більш ретельного дослідження, але зараз лише штрихами. Пригадуєте вибори 2004 року. Мені й досі згадують той третій тур, у якому в Януковича вже не було жодних шансів на перемогу, застосування адмінресурсу, силових важелів, тому саме цей етап пройшов доволі чесно, а сам Янукович закономірно програв. Але ж були ще перший і другий тури, сповнені бруду, проросійського лизоблюдства, жорстоких і бандитських дій, поділу українців на три сорти, страшного адмінресурсу тощо. Надіюся, що не забули? Так от Марат Гельман та Глєб Павловсьткий дійсно вибудовували ідеологію кампанії, включно з якимись проросійськими заявами Януковича, але вони були теоретиками. А практичне втілення організовувала абсолютно злочинна група Грановського. 

До речі ідіотська ситуація, коли мене самого розвели під час інциденту з яйцем (а насправді там готувалася значно жорсткіша провокація, просто студент випередив події), була повністю зрежисована саме Грановським. Можу запевняти, як реальний учасник подій, що Грановський контролював усі щонайменші деталі. А з цієї провокації, якби не злощасне яйце, мав початися дуже жорсткий і небезпечний етап кампанії 2004 року. 

Коли я його десь пів-року назад побачив на ефірі у Влащенко (а може на НьюсВан), був шокований - не вірив, що після всього, що відбулося, він колись відважиться повернутися в Україну. Відважився! І сьогодні координує виборчу кампанію Тимошенко. До речі, саме на згаданому ефірі Грановський озвучив уперше в цій кампанії тезу про необхідність послаблення влади президента аж до повного скасування цієї посади та навів свої аргументи. Зараз дослівно ці тези повторює й сама Тимошенко, лише добавивши слова про канцлерську республіку (теж чую стиль Грановського)... Складається враження, що ми якось прогледіли, хто став уже давніше головним політ-технологом Тимошенко й "Батьківщини". Видається, що саме Грановський. А це вже не сулить Україні нічого хорошого. Бо Грановський це найдикіші провокації, свавілля, брутальність лозунгів і методів. А головне - там де Грановський, там прямі, а не опосередковані впливи Кремля. 

У такому ракурсі стають більш зрозумілими й абсолютно дикі заяви самої Юлії Володимирівни - вона готує свого виборця до відверто колаборантських і капітулянтських дій у майбутньому (вже забули, як її нахваляла Анна Герман і розказувала, що Юля-президент відновить дружбу з Росією?). А ще схоже, що саме Грановський міг бути ініціатором та організатором зустрічі та наради з Добкіним, як політичним представником пропутінської лінії в Україні.

Отака історія вимальовується на нашому політичному небосхилі. Невесела, скажу вам історія...

Цимбалюк пересидів

Ну і щоб уже остаточно завершити тему варшавського вояжу Жулі Володимирівни, пару слів про те, з ким же вона так утаємничено (хоча й надто незграбно) літала до Варшави.

Її супутником виявився генерал-майор міліції Михайло Цимбалюк. Сьогодні вже відставний - попрощався з міліцейською кар'єрою акурат у лютому 2014 року. На даний час пан генерал очолює Львівську обласну організацію партії "Батьківщина"..

До самого пана Михайла ставлюся нейтрально, без якогось негативу. Знайомий з ним доволі поверхово. Коли я був членом офіційної делегації Голови Верховної Ради Литвина до Львова, де в нас проходили переговори з польською делегацією на чолі з маршалком Сейму, Цимбалюк нас приймав дуже доброзичливо й щиро. Але ми тоді були уособленням чинної київської влади.

На час його головування у Львівській ОДА припав пік будівельних робіт до Євро-2012, відомих жахливими зловживаннями. Але як людина Михайло Цимбалюк дійсно викликав симпатію, або ж умів відповідно поводитися. Він робив активну кар'єру при Кучмі, став корисною кадровою одиницею, його спершу активно просували в МВС до рівня керівника обласного управління в Тернопільській та Рівенській областях. З літа 2004 року підвищений до рівня голови Тернопільської ОДА.

Але попрощався з посадою зразу після перемоги Віктора Ющенка. Нагадаю, що Жуля Володимирівна тоді теж прийшла до влади й стала прем'єром, але такого цінного нині для себе чиновника тоді зберігати не стала, навпаки, вимагала покарати всіх кучмістських керівників регіональної влади…

Після короткочасного перебування в тіні Михайло Михайлович відновив міліцейську кар'єру, з часом знову повернувся до рівня голови обласної міліції, але до посади керівника області дорости вже не зміг, видно не здобув довіру ні в Ющенка, ні в Тимошенко. І лише після перемоги Януковича зумів відвоювати втрачений плацдарм.

Спершу, з березня по червень 2010-го його повернули до стратегічної Львівської області керувати обласним УВС, Після цього повторно довірили Тернопільську обладміністрацію. Але там він затримався лише на пів-року. В грудні генерал перейшов на визначальну посаду голови Львівської ОДА. Його призначення носило неприємний і скандальний присмак. До нього Львівщину очолював Василь Горбаль, але він "нє оправдал високаго довєрія" - не дотиснув і не приручив опозицію, був ліберальним до ворожих для правління Януковича сил, толерантним до місцевих еліт та кадрового потенціалу саме з Львівщини, а не з підконтрольних ПР регіонів, за що не лише був відправлений у відставку, але й зазнав цілком реальних переслідувань. На Цимбалюка покладалися надії, що все кардинально поміняє. До його честі - закручувати гайки він таки не став, але мав достатньо високу довіру адміністрації президента, щоб втриматися на посаді. Крім того, він, як умілий гравець, дезорганізував місцеві політичні еліти (включно з «Батьківщиною»), через що вони для Януковича не видавалися небезпечними.

Доля недонецьких чиновників у команді Януковича завжди була мінливою, на Львівську область незабаром почав претендувати інший клан, чиї апетити вирішили задовільнити посадою обласного очільника. Але пан Михайло не був жорстко звільнений, йому дали можливість піти з гідністю і без «вовчого білета», написавши власне клопотання про відставку. 

У 2014-му Михайло Цимбалюк мав стати безумовним фігурантом жорсткої люстрації, але оскільки завбачливо покинув будь-яку службу (державну й міліцейську), то проти нього жодних люстраційних процедур не проводили. Уміння тихо пересидіти погані часи допомогло пану генералу уникнути й розслідувань щодо його діяльності на посаді голови Львівської ОДА та співвідповідального за підготовку львівських об’єктів Євро-2012. Його неконфліктність та вміння подружитися з потенційними опонентами захистило від зайвих звернень у правоохоронні органи та викривальних статей у пресі. І нарешті прийшла Жуля Володимирівна, яка тепер активно підбирає сильні (я тут без жодної іронії) в організаційному плані кадри Януковича й Медведчука, та довірила губернатору Януковича базову західно-українську область.

Можна лише гадати, чому саме з ним вона цього разу поїхала з терміновим і утаємниченим візитом до Польщі. Цимбалюк умисно прилетів для цього до Києва, звідки вирушили у Варшаву разом, хоча йому зі Львова до Варшави ближче, ніж до столиці – міг приїхати самостійно й уже там її зустрічати в аеропорті Шопена. Проте цій поїздці явно надавали трохи важливішого значення. Явно, що зустріч планувалася не з Саакашвілі – його нещодавно також у Варшаві Жуля Володимирівна вже відвідувала, але самостійно. Та й у Цимбалюка з грузинським шахраєм відносини не склалися. Після прориву кордону він у Львові кілька днів вів переговори зі Садовим, Гриценком, Гацьком, ще кількома дрібнішими персонажами, а батьківщинівців відверто ігнорував та навіть неприховано зловтішався, коли відразу після прибуття до Львова його прихильники освистали Тимошенко та піддали її публічній обструкції. Це, щоправда, зараз не заважає Жулі саме з Саакашвілі домовлятися проти Гриценка, що вже викликало в того приступ істерики.

Якогось міжнародного значення постать Цимбалюка теж не має, у Польщі він виявився чи не єдиним з львівських обласних очільників, хто не зумів собі сформувати невелике тамтешнє політичне лобі, його переважно ігнорували. Пригадую вже відзначений візит Литвина до Львова. Тоді голова ОДА був ніби технічною фігурою, яка надала площадку для переговорів з поляками. Навіть керівники підрозділів його адміністрації були більш упізнаваними та акцептованими польською делегацією. Тому припускати, що Цимбалюк став організатором і учасником зустрічі Тимошенко з кимось із польських політичних еліт я б не став. Та й для цього у Жулі є інші канали. 

Але Варшава дуже зручний комунікаційний та логістичний пункт, тут дуже легко загубитися й провести конфіденційні переговори. Через це місто щодня пролітає в різних керунках чимало помітних людей (та ж Юля колись по дорозі в Женеву до Коломойського). Тому поява тут не викликає стільки питань, як, наприклад, візит до Відня.

Враховуючи міліцейський, організаційний, правовий досвід Михайла Цимбалюка, а також його приналежність до вищих еліт правоохоронних органів часів Кучми-Януковича, задумуюся, а чи не переговори з кимось із утікачів з януковичівської команди відбулися у Варшаві за його участі й сприяння. Тут він дійсно міг виявитися незамінною людиною, особливо з його досвідом у силових відомствах та здатністю до інтриг. Іншого пояснення цього візиту підібрати не можу. А враховуючи дуже активну останнім часом співпрацю Тимошенко з контингентом соратників Януковича й проросійських діячів, така версія видається цілком реальною.

До речі: ніхто не відслідковував минулого тижня пересувань таких осіб як Портнов, Гужва й інших з Відня в напрямку польської столиці?

Тарас Чорновіл 

Назад до архіву Версія для друку