Версія для друку

Щоб хтось прийшов і зробив

НІХТО, КРІМ НАС САМИХ

«Не туди, б‘єш, Іване!» 
(Олександр Довженко. Земля)

Усе тут - правда, і наміри автора документу Анатолія Трофименка благі й благородні . Немає претензій до фактів, подій і явищ, зібраних і осмислених автором як правозахисником.

Не знаю, як кваліфікувати це звернення до ООН. Не знаходжу критеріїв, у які вписувалося б ідейно-тематичне спрямування й функціональна форма оприлюдненого тут документу.

Лише аналогія як метод нагадує явища півстолітньої давності, коли українські дисиденти апелювали до керівників компартії та радянського уряду з розрахунку на те, що буде щось змінено в житті усього українського народу.

Ефективність тих звернень ми знаємо: усе оберталося проти самих же авторів, і я не певен, що саме ті листи-звернення, копії яких мені доводилося тримати в руках у редакції «Літературної України», відіграли вирішальну роль у тому, що через пару десятків років СРСР розпався як імперія.

Причиною розпаду СРСР були інші чинники, і я певен, що поширені в декількох відпусках на цигарковому папері, та й навіть опубліковані невеликими накладами ті документи лише привертали увагу до проблем певного кола осіб.

Очевидно, що в умовах 50-х - 70-х років минулого століття звернення були єдино можливою формою протесту, і дисиденти не могли їх не використовувати, розраховуючи на те, що крапля камінь точить.

Горбачовська перебудова й розпад СРСР відкрили можливості для самовизначення націй на теренах колишньої радянської імперії та її сателітів. 

Навіть кількісно невеликі, але згуртовані, нації скористалися можливістю для відродження й побудови успішних держав: Чехія, Литва, з більших - Польща... 

Їхні економічні потенціали були неспіввимірно менші від того, який дістався Україні, але рівень національної свідомості й громадянської зрілості їхніх суспільств (спільнот) був так само неспіввимірно вищим.

Українське суспільство виявилося інфантильно незрілим, щоб розпорядитися успадкованим економічним потенціалом (восьма-дев‘ята економіка світу), освітнім рівнем (найвищий у світі відсоток людей з вищою освітою), ядерним потенціалом (третій після США та РФ) та ін.

П‘ятдесятимільйонний народ не спромігся сформувати україноцентричну політичну силу, яка запропонувала б суспільству стратегічну програму розвитку успішної самостійної Української Держави. 

Національно-демократичні сили, які виникли наприкінці 80-х - на початку 90-х років, виявилися нездатними ні запропонувати пакет програмних документів, ні організувати й очолити українське суспільство в процесах націєтворення та державотворення.

У цьому якраз і залягає уся серйозність проблеми, яка спонукає окремих представників українського суспільства апелювати до третіх, зовнішніх сил, щоб вони втрутилися й допомогли українцям навести порядок у власному домі. Отже, ідея в тому, щоб хтось прийшов і зробив те, що народ мав би зробити сам.

* * *
Окремого обговорення заслуговує суб‘єкт, до якого апелює автор звернення, - Організація Об‘єднаних Націй. 

Подивіться, як ця організація реагує на офіційні звернення цілих країн в особі їхніх урядів. Для прикладу я назвав би маленьку, але глобально дуже впливову країну - Ізраїль. 

На жаль, автор звернення не зважає навіть на такий суттєвий фактор, як роль Росії в ООН у цілому й передусім у Раді Безпеки. Росія якраз і нав‘язує Україні зовнішнє управління упродовж сотень (!) років.

Я вже не кажу про те, що навіть за ідеальних умов більшість членів ООН при обговоренні проблем внутрішнього становища багатомільйонної й за більшістю формальних ознак демократичної України навряд чи й зрозуміли б посил українців.

* * *
На закінчення скажу: мені шкода зусиль тих українських ентузіастів, які щиро вболівають за долю свого народу й своєї країни, але збиваються на ложний шлях. 

Ну, чому б ці зусилля не спрямувати на згуртування притомної частини українського суспільства, на освіту й просвіту, на інформаційно-роз‘яснювальну роботу, яка в досить короткому часі могла б уможливила піднесення національної свідомості й громадянської зрілості та відповідальності суспільства і підготувала б суспільство до системних змін, а відтак і до самостійного розв‘язання будь-яких внутрішніх і зовнішніх проблем?

 

Володимир Іваненко
Український Університет
Українська Світова Інформаційна Мережа

15 квітня 2018 р.

Назад до архіву Версія для друку