Версія для друку
Світлина з інтернету

Саме так побавився Яценюк

А тепер про одну незначну подію, яка мала б залишитися геть непомітною та малозначимою. 

Сам би про неї міг не дізнатися, якби абсолютно випадково не увімкнув один з телеканалів, на якому якраз ішла трансляція підсумкової прес-конференції Міністра інфраструктури Володимира Омеляна. Сам міністр має привабливе обличчя, вміє складно й красиво говорити, не помічений у корупційних схемах, тому якось язик не повертається назвати його представником вічно колишніх - майже все в позитив. Я сам лише раз зробив критичний випад проти нього, коли Омелян спершу провів дуже дивний конкурс на посаду гендиректора аеропорту Бориспіль, а потім фактично руками цього керівника Павла Рябікіна призвів до зриву контракту з надпотужним ірландським лоу-костером "Райн-ейр". 

Тому спершу слухав міністра не надто уважно - чогось гарячого чи сенсаційного явно не передбачалося. Цього й не було, але проявилася одна дивна й несимпатична тенденція. Уже за пару хвилин виникло відчуття, що з екрану віщає не діючий міністр, а завтрашній кандидат у президенти. Забагато якання, приписування собі досягнень усього уряду та відсторонення від провальних тем. Класична політтехнологічна схема персональної розкрутки не надто помітного чиновника. До речі, різонуло саме це присвоєння собі спільних або й чужих заслуг. Пригадуєте лексику В.Гройсмана? Він теж часто використовує "я", але завжди в майбутньому часі щодо дій які ще не врегульовані законодавством чи не започатковані урядом: "Я буду наполягати, відстоювати, захищати..." А про уже реалізовані досягнення завжди каже: "ми, наш уряд, Кабінет Міністрів..." Тому направду ці нотки у виступі міністра не сподобалися. А оскільки зараз я виписую доволі об'ємну схему наступних виборчих інтриг, де хтось буде йти для результату, ще хтось для задоволення власних амбіцій, а дехто як технічний кандидат, то нова піар-картинка мене таки зацікавила.

Те, що молоді політики надто часто переоцінюють свої сили й популярність і готові полізти зразу в президентські перегони - річ не нова, саме так побавився в 2010-му Арсеній Петрович, чим теж вплинув на кінцевий результат. Але Омелян якось ніколи не виявляв таких непомірних амбіцій та й на політ-шизофреніка не схожий, тому цей нюанс розкрутки під травень 2019-го видається дещо сумнівним. 

Але ж після весни буде ще й осінь з її парламентськими виборами. А там уже настає "час Х" для партії, яку пан міністр представляє в уряді - для Народного Фронту. Андрій Парубій уже анонсував, що надіється на зниження прохідного бар'єру, але й це навряд чи допоможе партії, яка давно (направду незаслужено) лежить на електоральному дні. НФ потребує успіхів і досягнень. Першу серію ми бачили під час абсолютно технологічного й піарівського з'їзду Фронту, де на трибуну вивели всіх хоч трошки знакових персонажів, зокрема й своїх урядовців. Серед них про успіхи звітував і Володимир Омелян. Половина глядачів лише тоді взнала, що він ніби за квотою фронтовиків у Кабміні. Але там часу було мало, а позитивістських звітів багато. А зараз, схоже, починається серія індивідуальних виступів міністрів. 

Воно б і нормально. Партія майже конструктивна, якби не загравалася в деяких питаннях, пов'язаних із міжнародною політикою та безпекою держави, а ще коли б не підкилимові ігри та несподівані альянси Авакова. Зрештою, більшість із нас бажає Народному Фронту успіху, лише просимо менше підніжок ставити своїм союзникам, які так тішать ворогів. Донині ці підніжки переважно були спрямовані проти Петра Порошенка.

А зараз, попри загалом конструктивне ставлення до уряду й прем'єра, починають тихенько грати проти нього. Чи точніше - перетягувати на себе всі позитиви від діяльності уряду, залишаючи Гройсману "почесну місію" відбиватися за непопулярні рішення. Це вже якось не дуже чесно виглядає. Ніхто не збирається применшувати роль міністрів-фронтівців у підготовці реформаторських законів, але без особистої роботи прем'єра, зокрема й у Верховній Раді, усі ці напрацювання так і залишилися б лише на папері.

У випадку Володимира Омеляна ситуація ще прикріша. Річ у тому, що він собі приписує заслуги й успіхи, до яких відношення має дуже мало або й не має взагалі. Попри недостатню ефективність і сумбурність екс-керівника Укрзалізниці Балчуна, започаткована ним реформа почала виводити залізницю на самоокупність. Однак, те що вдалося зробити, відбулося не завдяки міністру, а всупереч йому (усі ж пригадуємо той конфлікт, коли прем'єру навіть довелося взагалі вивести відомство з підпорядкування міністра). А нове керівництво залізниці якраз відзначилося значно сумнівнішими й непопулярними "успіхами". Ну а приписувати собі масовий ремонт доріг - узагалі негарно. Це напрямок, який особисто контролює прем'єр, а реалізує ще один поляк Славомір Новак. Міністерство й сам міністр узагалі не мають впливу на ці досягнення Укравтодору. 

Перелік можна продовжувати, але не хочу. Бо цей допис не проти молодого й загалом позитивного міністра, а про деякі тенденції з нашої політичної кухні. Не дарма кажуть, що хто побував у ковбасному цеху, потім до ковбаси навіть не доторкнеться. З політикою у нас, на жаль, те саме...

 

Тарас Чорновіл 

Назад до архіву Версія для друку