Версія для друку
Світлина з інтернету

Проституція в українській владі

Це вже новина минулорічна, але попало ще раз на око, то вирішив пару слів добавити й від себе. Йдеться про недавню заміну керівника фракції "Голос Пінчука" в парламенті. Уже раніше на місце Вакарчука лідером партії (а вона насправді існує?) поставили Кіру Рудик. Це абсолютно безхребетна особа на побігеньках у свого олігарха. Пригадуєте її захоплений погляд, коли Зеленський ще перед виборами плів якусь цілковиту ахінею перед спеціально підібраними представниками дуже кишенькової бізнес-асоціації. Я навіть здивувався, що Пінчук не прилаштував її до списку Слуг - тоді все до цього йшло. 
 
А зараз відбулася друга дуже красномовна зміна - Рахманіна на Желєзняка. І знову підбирали за принципом мега-лояльності до чинної зеленої влади. Пінчуківський "Голос" аж надто нагадує покійну "Самопоміч" - такі самі пристосуванці до потреб олігархів і диверсанти в демократичному таборі. Але також і тут мусили поставити в список та на прохідні округи пару більш менш сприйнятних для суспільства облич. Не скажу, що хороших чи дуже позитивних, але хоч не одіозних. І зараз саме таких осіб там поспіхом маргіналізують.
 
Щодо Рахманіна, то мені про нього важко говорити в позитивному контексті. Знаю його вже пару десятиліть і сприйняття мав завжди, як би це точніше назвати: спершу стримане, а потім помірковано негативне. З одного боку він усе ж є постаттю. "Живий класик" української журналістики. Торік разом з Вакарчуком і Юрчишиним вони були єдиними впізнаваними особами в списку й тягловими конячками для протягування усієї тої безликої компанії в Раду. Рахманін і раніше був особою знаною та авторитетною, що в журналістському середовищі, що в ряді громадських проектів. Але, з іншого боку, він ставав усе більш самозакоханою і деструктивною персоною. 
 
Однак, у чому йому не відмовиш, то це в певному, дещо збоченому й штивному, але все ж нонконформізмі. Це дуже дивний вияв принциповості. Рахманін вибудовував свої власні, усе частіше помилкові, ідеологеми та оцінки, але змусити його відмовитися від тих його принципів було вкрай важко. Так він себе вів стосовно Порошенка й попередньої влади. І на його сумлінні нехай і не вирішальна, але все ж певна роль у тому, що такий нікчема, як Зеленський став президентом, а рейтинги Порошенка було жорстко поруйновані. І пробачити Рахманіну ту його жовчну та суб'єктивну риторику не маємо права. Але після приходу до влади Зеленського той самий Рахманін за якийсь час почав створювати незручності й новим господарям країни та, що важливіше, власникам партійного проекту голосят. 
 
Наскільки знаю, уже пару разів він протягував голосування й виголошував виступи, які дуже не подобалися хазяїну. Тому ще восени його стали поступово усувати від керівництва фракцією та від публічних виступів. Ви звернули увагу, що замість Рахманіна на Погоджувальну Раду переважно приходив лояльний до зелених Желєзняк? 
 
Голосята для мене вкрай маргінальний та нецікавий проект, розрахований на одну каденцію, тому спеціально за ними не стежу. Але іноді лизоблюдство того таки Желєзняка ставало настільки принизливим, що пропустити такі витвори підхалімажу було просто неможливо. Тому вже кілька разів копіював із стенограми й виставляв для спільного висміювання окремі його вилизування. Особливо він старався прислужитися двом потрібним для хазяїна людям: Разумкову (десь пів року назад на Погоджувальній він так непристойно вилизав Разумкова, що в пору було б поставити вікове обмеження) та одіозному голові комітету Гетьманцеву, в якого працює заступником голови комітету. Саме Желєзняк у листопаді орилюднив лист на підтримку Гетьманцева Це все аж надто огидно виглядало. Зараз можна прогнозувати, що ці вияви лояльності будуть лише зростати та стануть уже не персональною позицією одного лизоблюда, а всієї фракції.
 
Можу припустити, що остаточний розбір польотів відбувся в Пінчука після виступу Рахманіна з приводу пролонгації закону Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. Виступу дуже дурного та маніпулятивного. Але при тому дуже емоційного та навіть істеричного. Я про це тут писав пару тижнів назад. Це стара хиба Рахманіна, який ще журналістом був неспроможний переступити через власні упередження та обмежену оцінку реальних подій. Тоді він пару років брутально й жовчно шельмував з цього приводу Порошенка. Але ж Петро Олексійович ніяких контр-заходів проти своїх критиків не робив. То ж був державний діяч, а не якесь маленьке образливе чмо, яке нині сидить на Банковій.
 
У Зеленського розуміли, що пролонгація закону - непопулярний, але єдиний можливий варіант, і їм розходилося, щоб при цьому понести мінімальні політичні й електоральні втрати. Домовлялися з власниками дружніх "Батьківщини" й "Голосу" про те, щоб, якщо вже не хочуть підтримати, то аби хоч не критикували. У Жулі голосувати були не готові через тривалу кампанію проти цього закону в контексті атак на Порошенка, але толерантну поведінку в залі обіцяли. А в "Голосі" був шанс навіть отримати голоси "За".
 
Але Рахманін зумів заблокувати позитивне голосування та ще й у виступі від фракції прямо звинувачував у зраді всі фракції, які проголосували. Думаю, що Зеленський після такого виступу мусив зателефонувати Пінчуку й пожалітися та натякнути, що толерантність і взаємопідтримка мають бути двосторонніми. Ну й Пінчук задумався - він же весь свій медіа-холдинг зорієнтував на цілковиту підтримку Зеленського, аж раптом його ж власний голова фракції руйнує дружні відносини з владою.
 
Після того формальне звільнення Рахманіна з посади голови фрикції "Голосу" вже було лише питанням часу. А щодо призначення саме Желєзняка, то це стало дуже демонстративним прогином олігарха перед владою: "Тепер, Володимире Олександровичу, у вас із голосятами більше проблем не буде". Не здивуюся, якщо Рахманіну взагалі запропонують відступні, щоб він склав депутатський мандат та пішов із публічної політики.
 
До речі, саме Желєзняк надав значної публічності й конкретики плутаній тезі Рудик, про те, що Порошенко для Голосу більший ворог, ніж Зеленський чи будь-хто інший. А ще він "відзначився" у справі вагнерівців. А саме в контексті постанови про створення тимчасової слідчої комісії для розслідування питання й зливу інформації ворогу. Комісію ініціювала ЄС (В.Арієв), але вони для реєстрації проекту постанови згідно регламенту мали спершу подати списки представників від фракцій, без цього апарат Ради постанови про ТСК не реєструє. І доки ЄС випрошували в інших фракцій кандидатури членів, саме Желєзняк терміново "перехопив" ініціативу, подав проект постанови без подань фракцій про їхніх членів у комісії. І йому абсолютно незаконно постанову зареєстрували в такому неповному та антирегламентному вигляді. Після цього вже ЄС не могла зареєструвати свою, а "Голос" на чолі із Желєзняком" дану ТСК успішно злили. Ні разу після дня реєстрації більше не наполягали на її голосуванні.
 
Воно й не дивно, адже комісія мала розслідувати злочини найближчого оточення Зеленського. А ще, за даними журналістів, у родини Желєзняка зберігається бізнес в окупованому Донецьку... Отака вона "демократична альтернатива" Порошенку та його партії ЄС. Сумно за тих, хто вже на нашому національно-демократичному та проєвропейському фланзі повелися на цю фальшивку.
 
Розумію, що в українській владі така проституція стає вже звичним явищем, але все ж за цим дуже противно спостерігати...
 
Назад до архіву Версія для друку