Погрався і забув

Колишній політв'язень в окупованому Донецьку Ігор Козловський на з'їзді ЄС згадав про те, як впливали на умови ув'язнення, ставлення тюремників та шанси вижити в тих страшних обставинах регулярне поіменне згадування кожного полоненого та політв'язня на найвищому рівні. Коли твоє ім'я згадує президент на міжнародних зустрічах та на національних телеканалах, коли на твій захист і з вимогою звільнення пишуть петиції видатні діячі України та світу, до тебе зовсім по іншому ставляться. Відомих людей, чиє ім'я на слуху, не ризикують катувати, трошки легшими стають важкі тюремні будні, надається необхідна медична допомога. А головне, не забуті своєю країною та світом полонені мають шанс на визволення.

Пригадуєте, як поіменно наші лідери на чолі з Порошенком згадували на кожному форумі імена в'язнів окупаційного режиму? І ворог нехотячи поступався, повертав людей, а до тих, кого ще утримував у заручниках, ставився більш людяно. Сценаристи Зеленського відмітили цей факт. Але їх мало цікавили долі в'язнів, вони зрозуміли, що від згадок про полонених та боротьбу за їх звільнення появляється значний електоральний ефект. І Зеленський у перші пів роки свого правління, хоча й повернув мізерну кількість полонених порівняно з попередником, зумів дуже вміло торгувати цим електоральним чинником. Пригадуєте, що він відповів журналістам після підписання в Мінську зрадницької "формули Штайнмайєра"? Відповів дослівно питанням на питання: "А про звільнення наших полонених ви мене не хочете запитати?"

Але після Паризького саміту Четвірки Путін почав вимагати виконання того, що йому наобіцяло це створіння. А виконати це все воно не могло та й ми б йому не дали. Тоді Путін перестав підігрувати Зеленському, в тому числі й повертати наших громадян.

Що зробив Зеленський? Він зрозумів, що позитиву на цій темі вже не буде й почав її уникати. Уже півтора року жодної згадки, жодного імені. Зеленський погрався долями цих людей і забув, перекинувшись на нові забавки. А там люди сидять за ґратами. І коли про них не згадують на Батьківщині, вони не лише самі впадають у почуття бнзнадії, але й опиняються під жорстокішим пресингом. Їхні тюремники - рідкісні мерзотники й садисти. Їм не треба підстав для того, щоб перетворити на пекло побут своїх в'язнів. Стримувати їх від безпідставної жорстокості могла лише увага всього світу до їхньої долі. А сьогодні вони забуті навіть на своїй Батьківщині, принаймні для влади вони більше не цікаві...

Тарас Чорновіл

Назад до архіву Версія для друку