Світлина з інтернету

Наш вектор

РЕІНТЕГРАЦІЯ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Соцмережі активно обговорюють питання майбутньої реінтеграції окупованих територій, щоправда, зосереджуючи увагу на виступі полковника ЗСУ Олексія Ноздрачова, який очолює Управління військово-цивільного співробітництва.

При цьому дискутанти сприймають його виступ як позицію цілого відомства, хоча насправді має місце просто пояснення проблем та тих викликів, які доведеться долати (див.: https://inforesist.org/…/zsu-nashi-vijskovi-gotovi-reinteg…/).

Вирване із контексту дискусії й емоційно сприйняте, пояснення справді можна витлуматичити в залежності від вектора упередженості інтерпретатора.

На відміну від коментаторів, не висловлюючи оціночних суджень і не пропонуючи свого бачення реінтеграції, полковник вказує на орган, до компетенції якого належить ініціювання й випрацювання рекомендацій для президента та уряду щодо розв‘язання проблем реінтеграції. Це - РНБО.

О. Ноздрачов пояснює, чому саме РНБО: тому, що реінтеграція - це передусім питання безпеки.

На жаль, як і всі, хто береться обговорювати питання реінтеграції, полковник Ноздрачов звертає увагу лише на одне, хай і безпекове, питання. Хоч військовий експерт не виказує упередженості й суб‘єктивних підходів, але бере до уваги лише один безпековий аспект, він відриває частину від цілого, окреме від загального, і тому свідомо чи несвідомо вказує на шлях ситуативного осмислення проблем реінтеграції окупованих територій.

Безумовно, питання реінтеграції Криму та Донбасу треба обговорювати, але це обговорення має носити системний характер. Лише на основі системного осмислення можна буде випрацювати ефективну стратегію і тактику реінтеграції окупованих територій.

Принципово важливим при цьому є вибір вектору реінтеграції. Вибір тут невеликий. Перший варіант - це реінтеграція Криму та Донбасу в Україну. Другий варіант - це інтеграція України в Донбас та Крим.

Другий варіант - це, власне, те, чого хоче від України Москва, проросійські сили в Україні та, звісно ж, ОРДЛО. Але це - це й те, чого явно не хоче незалежна Україна, яка взяла курс на євроінтеграцію. Удруге «Все буде Донбас» уже однозначно неможливе.

Таким чином, мова може йти виключно про реінтеграцію Криму і Донбасу В УКРАЇНУ, і проблеми та виклики безпекового характеру, на які звертає нашу вагу полковник Ноздрачов, примушують серйозно замислитися над стратегією й тактикою підготовки до реінтеграції та власне реінтеграційних процесів.

З огляду на те, що Росія й проросійські сили в Україні зацікавлені в реалізації другого варіанту й тому робитимуть усе для того, щоб унеможливити або затруднити втілення в життя першого варіанту, Україна має вибрати такі методи й способи досягнення мети, які будуть ефективними за будь-якого перебігу подій.

Найбільшою перешкодою уже на старті поки що лише обговорення теми реінтеграції окупованих територій є, як це не дивно, держава в особі усіх гілок влади - виконавчої, законодавчої та судової. Державні інститути України та причетні до них політичні сили й чиновництво несуть повну відповідальність за все, що відбулося і що продовжує відбуватися в незалежній Україні.

Не менше проблемною є українська інтелектуальна еліта, яка ментально залишається в статусі «трудової інтелігенції» і яка за три десятиліття не спромоглася осмислити уроки українського націєтворення й державотворення та запропонувати одну-дві-три концепції перспектив розвитку України як успішної держави й суб‘єкта світової чи бодай європейської політики. Очевидно, що українським ученим мужам немає чого сказати на предмет реінтеграції окупованих територій.

Третім фактором, що ще на старті утруднює навіть обговорення ідей і можливостей реінтеграції Криму й Донбасу в Україну, є інформаційна складова. За п‘ять з половиною років російської агресії проти України, незважаючи на створення навіть окремого міністерства інформаційної політики, в Україні нічого не зроблено для зачищення інформаційного простору від кремлівської пропаганди та зміцнення інформаційного суверенітету України.

Зокрема, належним чином не налагоджено телерадіомовлення на окуповані території та бодай на суміжні з Україною регіони РФ на сході, а також на райони Румунії, Угорщини, Чехії, Словаччини та Польщі на заході та Бєларусі на півночі. Більше того, уповноважені державні органи не побачили нічого антиукраїнського в тому, що кілька телеканалів за дуже короткий строк перейшли під контроль відверто ворожих Україні сил.

Ясна річ, про створення потужної системи україноцентричних ЗМІ не говорять навіть у середовищі проукраїнської журналістської спільноти. Журналісти й медіа менеджери сподіваються, що це зробить за них хтось інший.

З огляду на сказане вище, можна зробити висновок, що розраховувати на ефективну роль держави в реінтеграції окупованих територій не можна. Некомпетентність, ситуативність мислення, сумнівна ідеологічна заангажованість політиків і урядовців нічого конструктивного й продуктивного не тільки не гарантують, але й не обіцяють.

Отже, незважаючи на усю свою слабкість, українське суспільство має перебрати ініціативу на себе, і реінтеграцію окупованих територій розглядати як невід’ємну ЧАСТИНУ СИСТЕМНИХ ЗМІН. Принаймні наша концепція СИСТЕМНИХ ЗМІН для України цілком надається для того, щоб охопити реінтеграцію в Україну і Криму, і Донбасу, та й інших територій.

Володимир Іваненко
Український Університет
Міжнародна Фундація Лідерства
Українська Світова Інформаційна Мережа

12 грудня 2019 р.

***
Звернення Проводу україноцентричних сил України та діаспори (https://www.facebook.com/2194892174170188/posts/2447884462204290?sfns=mo).

Назад до архіву Версія для друку