Версія для друку

Мутація моралі: мутанти

Циганська пошта, разом із сорокою на хвості, принесла, що на 14 лютого збирається т-во «Просвіта». З’їздом. Одначе - з приватної ініціативи.

Отож. «Лицар українського просвітництва», Павло Мовчан:
«Визнання керівної ролі КПРС – це не «декларація» і не «камуфляж», а глибоке наше переконання» – «Вечірній Київ», за червень місяць, 1989 (!!!!!!!!!) року, не 69-го – 89-го (!!!!!!!!!!), 27-м своїм числом, подає незамулену чітку позицію натоді вже зрілого 50-літнього мужа П.Мовчана.

Як вислід, Мовчанова писанина. Чиновна, кон’юнктурно-системна, в «догодну струю», зрештою, натягнута, спонукально-накручена, позовано-декоративна, залюблено-штучна, послушна – з огляду на те, що «во всє врємєна» П.Мовчан писав оди та панегірики (знову ж таки – пристосуванською угодою) чужинцям – Грошофт-Зендер-Ульянову-Лєніну-Бланку, комуністам, їхній партії і самій совдепній імперії…

ЙОГО ІМ’Я

«наброснявілі верби – хором
(ну-ну, напевно, так тепліше - О.С.)
хотіли зрадувати всіх,
то в перешепті двоскладове
хитали слово на гілках:
– Ле-нін…
(просто «ульот», ідемо далі!
справді: «так ніхто не кохав» - О.С.
)
То тихли урочисто знову,
пташиний спів сріблясто ткавсь:
– Ле-нін…
(Милий ти мене ще любиш? – Ще ні - О.С.)
На кроснах пересохлих стебел
наструнчувалась срібна мить,
І я прислухавсь… сам до себе –
Його ім’я в мені БРИНИТЬ .

Отакі-от пологи-розлоги-розпологи. Характерні. Бажані. І головне – Свідомі. Саме під Брєжнєва ви тоді лягли, з його конституцією. І… «забєрємєнілі». Владіміром Лєніним. І вже понад чотири десятки літ носите його коло самого серця. І не просто носите – виношуєте! Плекаєте свою «Таємну місію таланту». Стати няньом…

Ви на Чернечу гору з’здили б та П-О-К-А-Я-Л-И-С-Я. За все сподіяне. На цьому білому світі. Зірки вже ж ось-ось, близько - рукою подати. З ярмарку їдете. Ви ж там камінюку, на Тарасову душу, вклали. Од 2001 року вона лежить. І відає всім про те, що тут постане Тарасова церква. І вже цілих 19 зим, разом з Любов’ю Василівною, Голотою, справно "розводите" український народ на гроші. По банді. І люди дають. На ТАРАСОВУ ЦЕРКВУ!!! І вже не один, не два-не три-не чотири мільйони й не десять - у ваші схрони-скрині-скарбниці «рахункові» лягли!!! Її там і не буде ніколи, церкви тієї. Та й сам Тарас про те ніколи й нікого не просив.

І ще, до пам’яти. Павло Мовчан у передньому слові до Тарасового “Кобзаря”, що вийшов на люди 2001 року у видавничому центрі "Просвіта", світло, ґрунтовно й академічно означує УКРАЇНСЬКУ СМЕРТЬ і УКРАЇНСЬКУ ТРАГЕДІЮ назагал як "Майже двадцять років нормального існування, як національного, так і соціального (1917-1937)..." Що ж… Народ, котрий читає і чує таке - вже має лежати трупом, він достоту мертвий, без жодних сподівань повернутися до своєї природи і своєї історії...од такої просвіти. Це до слова, аби люди розуміли ХТО і ЩО очолює нині "Просвіту" - уже давно, до речі, відомчу, приватно-прихватизовану і податливо слухняну…

То так. Потроху. Нічого особистого.

Олександр Сопронюк

Назад до архіву Версія для друку