Світлина з інтернету

Люстро тріснуло

Газета "Зеркало недели/Дзеркало тижня" припиняє виходити друком.

Власне, закономірно. Не тому, що світ переходить ув екрани. Америка та Захід у рази більше інтернетизовані, але газети виходять справно. Скажімо, газета "Ореґонець" (Портлянд, штат Ореґон) виходить щодня 100-тисячним накладом. Щодня. А в Україні нема жадної щоденної газети. Ті, що звуться щоденними, насправді не виходять неділями й понеділками.

Якогось дня "Ореґонець" виходить і 300-тисячним. У газети є сайт, звісно. Питаю заступника редактора: "Завтрашній нумер ви викладаєте в інтернеті завтра ввечері?" Він здивувався: "Ні, сьогодні ввечері". Настала черга мені дивуватися: "Для чого ж її тоді передплачувати?" – "Як то? Наші люди звикли о 5-й чи 6-й ранку до кави чи чаю сідати зі свіжою газетою". Це, до речі, ще й про культуру.

Нас совіцька пропаганда забембала, що ми найбільш читаючий нарід у світі. Забуваючи сказати про мільйонні наклади творів Брежнєва енд компані і всяких "Блокнотів агітатора", що їх ніхто не читав, а передплачувати змушували...

Газета Мостової закрилася, бо вона так і не стала загальноукраїнською. Ні територіально – це газета столиці і кількох обласних центрів. Та й то – після реформи Смілянського навіть у Чернігові знищені всі кіоски "Укрпреси", що вже казати про райцентри й села. Ні, змістовно – це газета для Печерського пагорбу і політологів. Власне, це газета пані Мостової та її вірних адораторів. Вона не стала газетою суспільного прошарку, як, скажімо, газета "День".

"Помогло" й те, що п. Мостова – дружина невдахи Гриценка. Я, скажімо, з інтересом читав Горбуліна, Грищенка, але так було вряди-годи. А роздуми власне Мостової попри хвацькість тексту і знання білявладних чуток мене не захоплювали нічим, крім стилю.

Ну, а про дизайн середини минулого століття й говорити годі... 

Шкода, що "Зеркало/Дзеркало" закривається. Бо попри все воно було явищем – нехай і вінегретним, але яскравим явищем малоросійської України. / Vasyl Chepurnyi.

ПІСЛЯСЛОВО

Скільки я не силкувався як прессекретар, Вячеслав Чорновіл щораз (майже з першого дня виходу 1994 року) зневажав пропозиціями ексклюзивного інтерв'ю «Дзеркалові» – а редакція пропонувала через мене навіть хай цілу шпальту… 

У чім проблема ігнору – лише здогадуюся.

З 2002 року видається й українською. Будучи прем'єром, Ющенко особисто доклався до фінансування Кабміном рідномовної версії. Проте "Дзеркало" залишається хижаком, що стозубо шкіриться на спроби будувати Українську Україну.

І наостанок. Один з редакторів «Дзеркала» довгий час був помічником-консультантом народного депутата Лавриновича. Час од часу «Дзеркало» харкало гидотою на Вячеслава Чорновола й Народний Рух загалом, приперченою наче «обізнаними джерелами». Невтомимий заступник голови Руху вперто стелив стежку до крісла голови Руху. Достелився, як бачимо.

Дмитро Понамарчук

Назад до архіву Версія для друку