Версія для друку

Любити по-справжньому

Буває так, що в дуже складний період твого життя з'являється людина (люди), здатні духовно, морально чи навіть матеріально підтримати тебе, залишаючи відтак за собою право бути господарями твого життя: наполегливо телефонувати (навіть пізно ввечері...) і не один-два рази, а так побільше....

А як виявиться, що ти не маєш внутрішніх сил на розмови телефоном -- знайдуть двері твого дому і намагатимуться достукатися до твоєї невдячної свідомості. 
А коли і на цей раз ти дозволиш собі проігнорувати заповзятливий стукіт непроханих гостей -- тоді наступного дня чекатиме серія дзвінків...і небавом ти зрозумієш, що вже починаєш боятися усіх людей.

.... і наступає мить, коли всі благі наміри попахують тобі контролем...маніпуляцією, бо ти дуже волелюбна людина, і найдужче цінуєш особистий простір...а будь-який натиск викликає внутрішній бунт і протест... І вже ладна залишатись голою/ босою/ голодною/ самотньою лиш би ніхто не зачіпав тоді, коли ти цього не хочеш...

Люди, давайте по-справжньому любити один одного, а не лише себе!.. 

Будьмо взаємоввічливими!..

Поважаймо "святую святих" -- бар'єри, якими огороджені особисті життя кожного з нас...

Пам'ятаймо, що коли чинимо добро, а потім отак немудро й настирливо оступаємось -- чи не назавжди нівелюємо те, що колись так щиро зробили... 

Крім того, втрачаємо найцінніше, на чому будуються справжні міцні стосунки -- довіру і повагу...

Мудрості нам!..

 

Віра Лахута 

Назад до архіву Версія для друку