Версія для друку
Світлина з інтернету

Добре там, де нас немає

Люди дуже по-різному сприймають записи, як оцей.

А я думаю собі от що...

Біда, а часто й провина кожного українця в тому, що він чи вона опустилися до плінтуса з рівнем своєї національної свідомості й громадянської відповідальності.

За умови усвідомлення себе українцями, за додержання наших традицій і звичаїв, ми могли і повинні були за чверть століття, що минуло від розвалу СРСР побудувати цілком успішну Україну.

Як це зробили чехи. Як це зробили поляки. Як це зробили литовці...

У Чехів був свій інтелектуал Гавел, який вивів свій народ із пустелі за досить короткий час.

Полякам стало мудрого портового електрика Валенси, щоб видобутися на цивілізований шлях розвитку.

Литві треба було спробувати Ландсбергіса з Бразаускасом перед тим, як обрати собі прямо з Америки Адамкуса, і діло пішло...

Але ж українці - не чехи, не поляки і навіть не литовці. У них немає комплексів. Вони свідомі самих себе.

А ми... Малороси! Який ще народ має такий рівень меншовартості й таку зневагу до самого себе?!

Безкінечне наступання на граблі - наш спосіб життя. Приниження самих себе -мазохізм, якого не знайдеш ніде більше у світі.

Бо тільки в нас можна проголосити "Бандитам - тюрми!", щоб потім привести їх до влади.

Тільки у нас можна влаштувати ЄвроМайдан і Революцію Гідності, щоб потім ще далі відкотитися і від Європи, і від гідності.

Навіть пряма агресія Московії, численні жертви убитими й пораненими, переміщені особи, розграбована економіка, зневажена культура не пробудили нашої національної гідності, гордості й честі.

Ідея українізації - повернення до своїх національних традицій і звичаїв, до своєї мови - найактивнішими членами суспільства зводиться до боротьби з касирами в супермаркетах, до стенань на різного роду збіговиськах та в мережах.

Виїзд з України в цивілізовані країни українця з низьким рівнем національної свідомості й громадянської відповідальності може мати два висліди:

- нарешті бодай на чужині, але таки усвідомити себе українцем

або

- асимілюватися, пристосуватися до умов і обставин нового життя і вже навіть не зважати на те, якою мовою до тебе говорить касир у супермаркеті.

Ті, що залишаються вдома, продовжують спати і мріяти про еміграцію, щоб на чужині відчути себе українцями або взагалі забути, хто вони є і яких батьків вони діти.

Коло замикається...

Печаль ще й у тому, що притомна - національно свідома й громадянськи активна частина суспільства - навчилася добре лементувати, зливати свої емоції в каналізаційну трубу, а пар випускати у свисток (і цим користуються вороги внутрішні та зовнішні), але уперто не хоче пригасити емоції, увімкнути розум і вчитися мудрого розв'язування проблем, як це прийнято в розвинутих країнах.

Добре там, де нас немає...

Володимир Іваненко

Назад до архіву Версія для друку