Версія для друку

Членом компартії не був

ЮРІЙ КОСАЧ І НАВКОЛО НЬОГО

Андрій Дзьобан запостив інформацію довідкового характеру про небожа Лесі Українки й онука Олени Пчілки Юрія Косача, а також про місце його поховання в США. Дякую, пане Андрію!

Буквально тиждень тому літературознавиця Роксана Харчук актуалізувала постать Ю. Косача, ув‘язавши його творчість із сучасними українськими реаліями (див.:https://www.facebook.com/story/graphql_permalink/…).

Пару разів мені трапилося бачити Ю. Косача під час його приїздів в Україну, але бодай привітатися з ним не довелося. З одного боку, «доступ до тіла» Ю. Косача був досить обмежений, і як молодий журналіст я такого привілею не мав, хоч мені й хотілося, оскільки в ті роки я активно займався спадщиною К. Квітки - чоловіка Лесі Українки. З другого боку, його тітка Ізидора Косач-Борисова, з якою я інтенсивно листувався, настійно радила мені триматися від нього подалі.

Під записом Р. Харчук я взяв участь в обговоренні постаті Ю. Косача. Якщо хочете, перейдіть за посиланням і прочитайте всі коментарі. Тут же я перепощую висловлене мною.

***
Що там говорити про «роз‘єднаність діаспори», якщо Ю. Косач був цілковито роз‘єднаний з рідною тіткою Ізидорою Косач-Борисовою - вони навіть не спілкувалися. Восени 1990 р. Ольга Сергеєва (вживають і таке написання - Сергіїв) возила мене на могилу своєї матері Ізидори, яку було поховано в одній із чільних дільниць Українського православного цвинтарю в Баунд-Бруку. Показувала вона мені й місце останнього притулку Ю. Косача, чия могила сиротлиао бовваніла на пустирі - у гонах від усіх інших тодішніх поховань. Це тепер уже і колись відторгнутий Юрій Косач опинився в гущі діаспори.

Кому цікаво: У моєму архіві в ЦДАМЛМ України (ф. 1111) зберігається моє понад десятирічне листування з І. Косач-Борисовою.

***
Що стосується екстраполяції белетристики Ю. Косача на сучасну ситуацію в Україні. Хтось бачить тут аналогію. А хтось побачить натяжку. Скорше за все, маємо ні перше, ні друге.

Для мене історія з цими двома - прояв повного ідіотизму обох сторін, які зійшлися у герці.

Симптоматичним є те, що вони варті один одного. Незважаючи на ідеологічне протистояння, у них є одно, що єднає їх. Це - жахливо низький рівень національної свідомості (при всій риториці двох пань) і громадянської зрілості, а також загальної й політичної культури.

***
Формально Ю. Косач членом компартії, як, напр., Джон Вір, не був, але він тісно співпрацював з комуністами. Він їздив до Радянської України досить часто і саме його радянська влада активно пропагувала як родича Лесі Українки, при тому не згадуючи навіть про його тітку Ізидору або, як згадуючи, то неодмінно гудячи.

Дочка Ізидори, О. Сергєєва, була, скажемо так, ніяка, і інтелектуальна частина діаспори була скептичною до неї. Джон Фізер, довідавшись, що я гостюю в Ольги, приїхав і забрав мене до себе, мотивуючи своє рішення на кшталт «тобі немає тут чого робити».

Онука Ізидори, тобто дочка Ольги (забув її ім‘я, бо бачив її лише на фотографіях), - це вже була відрізана від роду скибка, тобто повністю деукраїнізована особа.

На цьому тлі найбільшим «родичем» Косачів в Америці вивищувався Петро Одерченко, який ув отроцтві мав нагоду познайомитися з Оленою Пчілкою в Гадячі, щоб потім тема Лесі Українки стала однією з чільних у його літературознавчих студіях. Очевидно, без його участі навряд чи побачила б світ знаменита «Хронологія».

Архів і бібліотека П. Одарченка тепер у Києві та частково - в Гадячі.

***

Такий варіант [співпраця з КДБ] можливий. Такі чутки були, але не обов‘язкого було бути заангажованим формально. Комуністи українського походження в США й Канаді були, і були вони скорше агентами впливу, а не резидентами. Цього було досить, щоб інформувати про настрої в діаспорі. Про ці речі міг би багато розповісти Євген Марчук, який працював під прикриттям в одній із цих країн і саме в ті роки, коли ще активним був Ю. Косач. Але чи розшириться він коли-небудь?

***
До речі, одним із помітних діячів діаспори, кого підозрювали у співпраці з радянськими спецслужбами, був проф. Ігор Губаржевський - активний і як мовознавець, і як церковний діяч УАПЦ.

Його ім‘я не раз згадувала проф. А. Коваль, коли я працював з нею на факультеті журналістики. Тоді я згадав, що в школі вивчав російську за підручниками цього ж Губаржевського.

Саме останній факт (що в радянській школі повоєнного часу російську викладали за підручниками авторства мовознавця, який виїхав в еміграцію) дозволяє припустити, що чутки про співпрацю Губаржевського з радянськими спецслужбами були небезпідставними.

Мені було незручно порушити цю тему у розмовах з його зятем і колишнім директором Української служби «Голосу Америки», з яким мені трапилося дуже багато спілкуватися. З дочкою взагалі немає чого на цю тему говорити. Адже рівень її освіченості не давав змоги аналізувати деталі, а батько навряд чи розщирювався б перед членами родини.

Перебираючи архів Губаржевського, коли я допомагав дочці пересилати його в Україну (у Вінницю; бібліотека пішла в КМА), я не знайшов нічого такого, за що можна було б зачепитися.

Обговорення постаті Ю. Косача виводить нас на вельми цікаву тему.

Володимир Іваненко
Український Університет

7 грудня 2019 р.

Назад до архіву Версія для друку