Прикинуть член к носу...

Косивское сборище

Начало

«Низы» не хотят, а «верхи» могут…

… жить по-старому.

В середине июня 2014 года, а, точнее, 16-го числа, трое работников Косивского районного суда обратились сразу в семь инстанций с жалобой на незаконные действия. Помощники судей Мыцкан Виталий Владимирович, Радыш Руслан Григорьевич и секретарь судебного заседания Удодяк Инна Анатольевна  жаловались  президенту Украины, Генпрокурору, главе СБУ, главе судебной администрации, главе Госинспекции по вопросам труда, прокурору Ивано-Франковской области и – самое главное! – депутату-содомиту О.Ляшко.

По их глубокому убеждению, «вже на протязі багатьох років керівництвом Косівського районного суду Івано-Франківської області, а також територіальним управлінням  Державної судової адміністрації України в Івано-Франківської області здійснюється порушення трудових прав та інтересів працівників, а також ряд інших порушень та зловживань». 

С первых же строк девятистраничной, мелкого шрифта, жалобы, судейские подробно перечисляют нарушения и злоупотребления упомянутых выше организаций. Например, в случае пребывания некоторых, «избранных» работников Косивского районного суда на больничном, на учебе, в командировке  и отпуске, их обязанности  приходится выполнять  и без того загруженным работой сотрудникам. Причем, официальные приказы руководством суда не издаются, всё происходит в устной форме. И, как следствие, дополнительная работа не оплачивается.

Если по причине недовольства этой бесплатной эксплуатацией среди низших судейских чинов вспыхивает бунт, он тут же подавляется уже официально. От бунтаря  сразу  требуют письменного объяснения за какой-либо мелкий проступок, не связанный с дополнительной нагрузкой! Что, в свою очередь,  грозит недовольному работнику вполне осязаемым дисциплинарным наказанием. 

Причем, наказываемых сотрудников райсуда не всегда знакомят с выговорами под роспись. Доходило даже до того, что некоторые судейские узнавали о наложенных на них руководителями  взысканиях при получении зарплаты, уменьшенной пропорционально категории  наказания. То есть, недовольных в Косивском суде «секут»  гривной! Хотя индексация заработной платы в этом заведении почему-то, вопреки закону, не производится!

В этом районном суде придумано некое правило, отображенное официально  последним пунктом в  приказе руководства о выполнении должностных обязанностей, которое звучит так: «працівники зобов’язані виконувати інші розпорядження голови суду та керівника апарату суду». На практике это означает, что в любой момент любого судейского низшего, а то и среднего звена, председатель Косивского райсуда или руководитель аппарата отправляют  помыть или заправить автомобиль, сходить в магазин за покупками, почистить аквариум с рыбками, оплатить счета за электричество и газ… Впрочем, действие этого пункта не касается неких фаворитов председателя суда. Этим избранным даже премия выплачивается регулярно и по максимуму.

Журнал выхода на работу, в котором должны расписываться все сотрудники Косивского районного суда, трое судейских называют «рекламным трюком». По их мнению, в журнал занесены фамилии только работников нижнего и среднего звена. Что дает возможность руководству, его фаворитам, а также судьям работать по свободному графику. И не только!

Судейские утверждают, что в их организации происходит разворовывание бюджетных средств. В первую очередь, через наличие в Косивском районном суде… «мёртвых душ»! К «покойникам» относятся «Гах Світлана Петрівна, Петрів Любов Богданівна, Тонюк Мирослав, Коршок Андрій, Пасайлюк …, можливо і інші особи ніколи не працювали в Косівському районному суду, але заробітна плата нараховувалась і нараховується».

 Михаил Михайлович Коротчук долгое время работал в суде рабочим. Берёг  здание, ремонтировал оборудование, доставлял корреспонденцию по Косиву. Его почему-то  заставили уволиться, и уж больше на эту должность никого не брали. Хотя на некоего рабочего  «оформлялись документи і бюджетні кошти фактично йшли в кишеню керівництву». 

Как секретарь-машинистка районного суда Мария Ивановна Крылюк, конечно, может не догадываться, что во втором десятилетии XXI-го века для обеспечения нормальной работы организации не только ей, но и остальным судейским нужна хорошая оргтехника. Но как судья 2-й категории, а затем и, избранная большинством в четыре голоса, председатель Косивского районного суда она  должна как минимум это понимать, а как максимум – обеспечить коллег и подчиненных достойными условиями работы. Вместо этого, «адміністрація… дозволяє собі використовувати бюджетні кошти на придбання меблів та техніки – диванів, холодильників, телевізорів, мікрохвильових печей, яка не є необхідною в роботі суду». 

Как и все остальные блага, имеющиеся в наличии, современные средства коммуникации и оргтехника распределяются руководством суда по принципу преданности и чинопочитания. Если «догодив голові суду та керівнику апарату суду – отримаєш новий комп’ютер, не догодив – не отримаєш, або отримаєш такий комп’ютер, який було треба ще кілька років тому списати, бо працюючи на такій техніці цілий робочий день, не кажучи вже про той час, що працівники працюють позаурочно, то через короткий час і зір втратиш, а можна і ракове захворювання набути». 

Ни бельмеса при Бельмеге, ни бельмеса при Крылюк!

Помещение суда старое, хотя судейские переехали в него после капитального ремонта. И тут – началось!

Администрация суда запретила в кабинетах использовать для освещения лампочки мощностью более 40 Ватт – в целях экономии электроэнергии, экономя на здоровье сотрудников. 

Противопожарная сигнализация в здании райсуда установлена в каждом кабинете. На стенах висят, в соответствии с  инструкциями, планы срочной эвакуации людей в случае пожара. Тем более, что «пожежна сигналізація, на яку витрачені чималі кошти, не працювала жодного дня з моменту її встановлення». 

Чердак здания захламлен разным мусором, но, выдавая разрешение на эксплуатацию помещений, ни пожарная служба, ни судебная администрация этого хлама не заметили. И потому, когда «декілька років тому виникло пожежне займання, то адміністрація навіть не перевірила, чи всіх працівників евакуйовано з приміщення». 

Система отопления в здании районного суда устроена так, что в одних кабинетах зимой можно ходить в летней одежде, а в других – только в верхней зимней. Естественно, что от переохлаждения обитатели этих «холодильных камер» часто болеют. То есть, температурный режим часто не соответствует требованиям  «постанови Головного державного санітарного лікаря України ввід 01.12.1999 р. № 42 про «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99», що є порушенням вимог ст. 44 ЗУ «Про охорону праці» і тягне за собою відповідальність керівництва, передбачену ст. 41 КУпАП». Как утверждают судейские бунтари, о том, сколько же «було списано бюджетних коштів на проведення такого ремонту опалювальної системи залишається тільки догадуватися!». 

Руководители районного суда, конечно же, разработали план мероприятий по энергосбережению и сокращению затрат, связанных с коммунальными услугами и энергоносителями.  Указали целый комплекс мероприятий, направленных на достижение поставленной цели. Назначили ответственного  за выполнение и перевыполнение этого плана:  завхоза. 

Однако, по утверждению подписантов жалобы, все намеченные планы остаются лишь планами, а реальной экономии средств всё равно не получается. Не потому ли, что ответственный за безответственность работников суда  завхоз  «з’являється в суді вкрай рідко і то тільки по телефонному дзвінку керівництва. Тому виникають підозри у тому, що така людина прийнята на роботу не спроста».

Но, несмотря на происки недоброжелателей, как из числа судейских работников, так и недовольного населения района,  вершиной математических межпланетных открытий администрации Косивского районного суда можно считать принятую ими систему учета материальных ценностей в деле освоения бюджетных средств. Потратив народные деньги на отопительную систему, но не довольствуясь ею, руководство закупило для суда 4 (четыре) кондиционера. Реально же установили 2 (два): один – в кабинете бывшего руководителя Бельмеги М.В., второй – у трона председателя нынешнего – Марии Ивановны Крылюк. «Де ще два кондиціонери один Бог знає», - жалуются судейские.

Но и при Бельмеге М.В., и при победительнице тайного голосования Крылюк М.И. народу громогласно внушали, в том числе и через руководителя аппарата суда Мельничук И.С., что имеющиеся в наличии в здании суда 2 (два) кондиционера фактически равны 4 (четырем) купленным! Хотя, зал судебных заседаний № 1 в зимнее время является самым холодным в райсуде, летом же, наоборот, самым жарким! И здесь кондиционер уж точно бы не помешал.

«Бухгалтерія це точність», -

Думали судейские. И, как оказалось, зря. 

Ведь если руководство Косивского районного суда убедительно доказало всем проверяющим его инстанциям, что 2 = 4 (два равно четырем!), то что ему стоит вести бухгалтерский учет по своему усмотрению!

Например, на постоянные жалобы низшего звена о том, что отсутствуют средства для отправки корреспонденции, администрация официально никак не реагирует. Зато заставляет подчиненных требовать от участников судебного процесса конверты и марки!

Конечно, некоторые отказываются оплачивать эти, вроде бы мелкие, затраты суда, но большинство истцов и потерпевших, желая ускорить прохождение бумаг по инстанциям, обеспечивает суд атрибутами почтовой переписки. И тут судейские задаются вопросом: «Виділяються кошти на поштову кореспонденцію менші, або зовсім не виділяються, за рахунок громадян відправляється кореспонденція, але при цьому ніколи не виникає проблем із звітністю – все сходиться»?

И, далее: «Чому в інших судах та при відправці окремою людиною одиничного рекомендованого листа вартість становить 3 грн. 40 коп., а вартість рекомендованого листа відправленого Косівським районним судом, а такі відправлення є постійними і численними, становить 8 грн. 50 коп.?  Ці розрахунки чимось нагадують закупівлю газу в Росії». 

Но подгонять бухгалтерскую отчетность под конверты и марки для судейской бухгалтерии все равно, что «мелочь по карманам тырить». Воровать, так по-крупному! Невспаханное поле для своей деятельности скромные труженики отчетности, вкупе с администрацией, нашли при оплате труда сотрудников. По утверждению низшего судейского звена, «оплата праці за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника: в 2013 році, коли в відпустку по пологах та декретну відпустку пішло одразу 4 працівників суду то за виконання їх обов’язків було нараховано доплату, це фактично був один випадок. В усіх інших випадках така доплата не проводиться, більше того працівник який знаходився на листку тимчасової непрацездатності позбавляється щомісячної премії, але в реальності змушений виконати всю роботу, за період своєї відсутності».

Премию, её размер и адрес определяет лично руководитель  аппарата суда И.С.Мельничук. Та самая, которая доказывала народу района, и снимавшим это доказательство телевизионщиками  канала «ЗИК», что видимые и реально установленные в здании суда два кондиционера на самом деле считаются как четыре закупленных!

Премию И.С.Мельничук устанавливает так: приближенным к себе и администрации суда – по 50%, остальным от 10% до 20%, «або взагалі шукається будь-яка причина, виноситься догана і працівник позбувається премії на цілий рік – зручно і оперативно». 

О Постановлениях Кабмина Украины № 212 от 24.02.2003 г. «Про порядок видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади» и № 1563 от 02.10.2003 г. «Про внесення змін до Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну праці в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов’язків» работников Косивского районного суда никто не информировал.

Лишь в мае  2012 года, когда пришла информация из других районных судов Ивано-Франковской области, руководство суда  вынуждено было  «прийняти подання та наказ про винагороду в розмірі 4 середньомісячних заробітних плат секретаря судового засідання Удудяк І.А. стаж роботи якої на той час становив 26 років 06 місяців 26 днів».

Казалось бы, что в отношении хоть одного судейского работника справедливость восторжествовала. Но не тут-то было!

Приказ был подписан. Но руководитель аппарата суда И.С.Мельничук объяснила награжденной премией И.А.Удудяк , что деньги той будут выплачены в конце 2012 года из фонда средств экономии заработной платы.

Как и ожидалось, по состоянию на середину июня 2014 года премия Удудяк И.А. была не выплачена. Зато, по утверждению руководства Косивского суда, вместо денег Инне Анатольевне был направлен… некий таинственный ответ, которого она (видимо, не предоставив в родной суд конверт и марку) так и не получила!

«Можна зробити два висновки: немає коштів в фонді економії – а звідки вони там візьмуться, якщо в Косівському районному суду постійно є «мертві душі», яким нараховується заробітна плата. Другий висновок, що напрошується можливо виплати винагород і проводились на імена працівників суду, що мають право на таку винагороду, але опинились в чужій кишені, і така версія цілком можлива».

Ликбез для председателя

Дальнейший анализ «жалобы трёх» показал, что не только ближайшее высочайшее окружение председателей – бывшего и нынешнего – Косивского районного суда, но и сами руководители далеки от знания законов Украины. В отличие от помощников судей и секретаря суда, которые дали исчерпывающий ответ на противоправные действия  ни бельмеса не понимающего Бельмегу М.В., ни бельмеса не знающую руководителя аппарата суда И.С.Мельничук.

Этот анализ достоин цитирования полностью, языком оригинала. Потому что в судебной системе хватает и бельмег, и мельничучек, и секретарей-машинисток-судей-второй-категории. И не хватает настоящих специалистов-судей!

«16.01.2014 року діючим на той час головою Косівського районного суду Івано-Франківської області Бельмегою М.В. та керівником апарату суду Мельничук І.С. проведено загальні збори з працівниками Косівського районного суду, на яких, згідно усних розпоряджень вказаного керівництва, зобов’язано помічників суддів надсилати у електронному вигляді в судовій інформаційній системі Д-3 запити РНОКПП по справах, з метою з’ясування ідентифікаційних кодів  (позивачів, відповідачів, осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності), які необхідно вказувати у рішеннях суду для проведення подальшого їхнього примусового виконання за виконавчими документами відділом ДВС Косівського районного управління юстиції, а також здійснювати відмітку у електронних картках  судової інформаційної системи Д-3 щодо передачі судових справ до архіву суду. Однак, при виконанні таких розпоряджень виявлено ряд невідповідностей до вимог інструкцій та законодавства, про що було негайно написано відповідний лист та повідомлено керівництво. Однак, жодної реакції від керівництва не було та жодної відповіді так і не отримано.

Зокрема, що стосується запитів РНОКПП по справах – вимоги до позовної заяви щодо зазначення ідентифікаційних кодів немає, однак, відповідно до ч. 2 ст. 103, ч. 1 ст. 369 ЦПК України виконавчий документ має відповідати вимогам ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно ст. 18 ч. 1 п. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: «… індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб – платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб – громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України…».

Однак, дуже часто буває так, що сторони не з’являються у судові засідання, а в матеріалах справи відсутні їхні ідентифікаційні коди, тому немає можливості вказати такі дані у виконавчому документі, що стає підставою для повернення відділом ДВС виконавчих документів без виконання.

Саме з метою врегулювання цього проблемного питання Державною судовою адміністрацією України та Державною податковою службою України прийнято спільно Наказ № 30/44 від 26.02.2013 року «Про затвердження Порядку надання судам загальної юрисдикції інформації про реєстраційні номери облікових карток платників податків боржників та стягувачів».

У пункті  4 вказаного Порядку зазначено, що суди загальної юрисдикції подають запити до Державної податкової служби України через Адміністратора автоматизованої системи документообігу суду.  Запит повинен містити відомості про підставу надання (судове рішення, що набрало законної сили) та інші реквізити, визначені протоколами обміну інформацією, а у пункті 8 Порядку зазначено, що використання судами загальної юрисдикції отриманої інформації здійснюється з урахуванням обмежень щодо використання інформації з обмеженим доступом включно для внесення даних до виконавчого документа, що видається відповідно до вимог процесуального законодавства.

Більше того, згідно ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У відповідності до вимог ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних» порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб’єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов’язання щодо забезпечення виконання вимог цього Закону або неспроможна їх забезпечити. Суб’єкт відносин, пов’язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу до персональних даних володільцю персональних даних. У запиті зазначаються: найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи – заявника) – прізвище, ім’я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит; відомості про базу персональних даних стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних; перелік персональних даних, що запитуються; мета та/або правові підстави для запиту.

З огляду на такі обставини можна зробити висновок, що направлення запитів РНОКПП   в електронному вигляді, ще до набрання судовим рішенням законної сили, буде порушувати законні права та інтереси громадян, зокрема їхнє право на захист персональних даних, а також суперечитиме вимогам вище вказаного наказу та ЗУ «Про захист персональних даних». Таким чином запити РНОКПП в електронному вигляді повинні направлятися після набрання судовим рішенням законної сили, а отримані ідентифікаційні коди повинні зазначатися вже у виконавчих документах, а не у рішенні суду, що входить до прямих обов’язків секретарів суду.

Доречи, згідно ст. 22 ЗУ «Про захист персональних даних» контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють суди.

Що стосується здійснення відмітки у електронних картках судової інформаційної системи Д-3 щодо передачі судових справ до архіву суду.

Після розгляду справ суддею, вони передаються до канцелярії суду для проведення подальшого виконання після набрання рішенням законної сили. При передачі кожної справи до канцелярії суду робляться всі необхідні відмітки у електронних обліково-інформаційних картках. Після цього справи зберігаються у відповідного секретаря суду. Згідно п. 1 розділу IV «Підготовка і передання справ до архіву суду» Інструкції «Про порядок передання до архіву місцевого та апеляційного суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівних установ та архівних відділів міських рад судових справ та управлінської документації суду», затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 15 грудня 2011 року № 168 із відповідними змінами і доповненнями: закінченні в діловодстві суду справи постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання та з особового складу повинні здаватися до архіву суду  для наступного зберігання та користування. Справи тимчасового зберігання (до 10 років включно) можуть передаватися до архіву суду за рішенням керівника апарату суду.

У відповідності до п. 4.1.26 розділу 4.1 «Оформлення справ» вказаної Інструкції журнали обліку надходження та вибуття документів, алфавітні покажчики справ та інші журнали, документи первинного обліку судових справ (обліково-інформаційні картки тощо)готуються для передання до архіву суду секретарем суду (судової палати, колегії). На обкладинці журналу зазначається строк зберігання, кількість аркушів та на зворотному боці останнього чистого аркуша робиться засвідчу вальний напис. Обліково-інформаційні картки передаються до архіву, як правило, у ящиках або підшитими в тверду обкладинку. Обліково-інформаційні картки слід передавати до архіву разом з відповідним алфавітним покажчиком. Перед переданням до архіву картотеки відповідний працівник суду перевіряє в них наявність обліково-інформаційних карток або карток-замінників та заповнення в них всіх належних реквізитів, на окремому аркуші робить засвідчувальний напис.

В силу інформаційно-технічного прогресу, на даний час обліково-інформаційні картки не заповнюються і не передаються до архіву суду у «паперовому» вигляді, а відповідна відмітка проводиться в електронному вигляді у судовій інформаційній системі Д-3. Оскільки, справи знаходяться у розпорядженні та на зберіганні у секретарів суду, то логічним є те, що відмітку в електронній обліково-інформаційній картці про передачу справи до архіву суду необхідно робити відповідальному секретарю суду, із зазначенням імені користувача системи Д-3.

У пункті  4.2.1 розділу 4.2 «Складання та оформлення описів справ у суді» вказаної Інструкції зазначено, що описи справ у суді складаються за встановленою формою (додаток 6) на справи: постійного зберігання (окремо на справи управлінської документації суду, судові справи різних видів судочинства); тривалого (понад 10 років) зберігання (окремо на справи управлінської документації суду, судові справи різних видів судочинства);  тимчасового зберігання (на судові справи різних видів судочинства); з особового складу.

У пункті  4.2.2 розділу 4.2 «Складання та оформлення описів справ у суді» вказаної Інструкції зазначено, що описи складаються працівниками апарату суду відповідно до розподілу посадових обов’язків  при методичній допомозі архіву суду або особи, відповідальної за архів, з дотриманням відповідних правил.

Згідно пункту 4.2.6 розділу 4.2 «Складання та оформлення описів справ у суді» вказаної Інструкції опис справ складається в двох примірниках, перший з яких передається разом із справами в архів суду, а другий залишається як контрольний примірник в канцелярії суду.

Відповідно до пункту 4.3.1 розділу 4.3 «Передання справ до архіву суду» вказаної Інструкції в архів суду передаються справи постійного, тривалого (понад 10 років) зберігання та з особового складу. Їх передавання здійснюється тільки за описами справ. Справи тимчасового зберігання (до 10 років включно) можуть передаватися в архів суду за рішенням керівника апарату суду. При цьому слід дотримуватись правил, визначених у підрозділі 4.4 цієї  Інструкції. Передавання таких справ також здійснюється тільки за описами справ.

П. 4.3.6 розділу 4.3 «Передання справ до архіву суду» вказаної Інструкції – підготовлені та оформлені судові справи та інші документи суду передаються до архіву суду щороку за графіком, затвердженим керівником апарату суду.

П. 4.3.7 розділу 4.3 «Передання справ до архіву суду» вказаної Інструкції – прийняття кожної справи проводиться працівником архіву суду в присутності працівника апарату суду, який здає документи. При цьому в кожному примірнику опису справ робляться позначки про прийняття тієї або іншої справи. Наприкінці кожного примірника опису справ робляться цифрами та літерами позначки про фактичну кількість справ, що передані до архіву суду, номери справ, що відсутні, дату приймання-передавання і підписи осіб, що здавали та приймали справи.

Відповідно до пункту 4.4.1 розділу 4.4 «Надання дозволу на передання судової справи до архіву суду» вказаної Інструкції дозвіл на передання судової справи до архіву суду повинен давати суддя, під головуванням якого розглянуто справу (секретар судової палати апеляційного суду), або голова суду після детальної перевірки справи, особливо щодо виконання судового рішення, що набрало законної сили. На обкладинці справи зазначається напис «До архіву».

На виконання розділу 4.4 Інструкції «Про порядок передання до архіву місцевого та апеляційного суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівних установ та архівних відділів міських рад судових справ та управлінської документації суду, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 15 грудня 2011 року № 168 із відповідними змінами і доповненнями, а також у відповідності до «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання», затвердженого наказом Державної судової адміністрації України « 22 від 11.02.2010 року по всіх справах, які підлягають передачі до архіву суду, визначено необхідні терміни зберігання.

З огляду на вище наведені факти, при внесені даних у електронну обліково-інформаційну картку внесені не вірні відмітки і не належною особою, оскільки не відомим є те, коли саме секретарем суду складено відповідні описи справ та здійснено «реальну» передачу справ до архіву суду, а також у електронній обліково-інформаційній картці зазначене не вірне ім’я користувача Д-3.

Вирішальну роль у таких безчинствах відіграє керівник апарату Косівського районного суду Івано-Франківської області Мельничук Іванна Степанівна, яка сама замість того, щоб давати відповідний приклад працівникам, на протязі багатьох років дуже часто порушує графік робочого часу, приходить на роботу не раніше 10 годин ранку і йде з роботи не пізніше 15 години дня, а коли і залишається довше, то починає влаштовувати перевірки працівникам, при чому  з вигляду перебуває у не тверезому стані».

Продолжение

 

 

 

 

 

 

 

Назад в архив Версия для печати